Починала читати цю книжку – і відкидала її. Не тому, що нецікава, а тому що все це боляче і жахливо у своїй простоті та щирості. Неможливо читати вранці (як рекомендують укладачі збірки; навіть у назву книжки ввели пораду – ранкові читання), оскільки весь день думаєш лише про персонажів книги. Якщо ж читати ввечері, то безсонна ніч гарантована! Але знати це треба, тому що так пишеться історія.
Книжка поділена на кілька частин, які мають короткі і лаконічні назви: «Окупація», «Життя під обстрілами», «Полон», «Еміграція», «Мобілізація», «Фронт», «За кордоном» тощо, які чітко і однозначно віддзеркалюють складні шляхи українців під час війни і вимушеної еміграції.
You might also like
Із невеличких за обсягом розповідей різних людей складається, як із пазлів, картина страшного горя, яке принесла в Україну війна, а точніше, армія росії за наказами керівництва цієї держави.
Автори цих коротких есеїв спокійно і майже без емоцій описують події перших днів і місяців повномасштабного вторгнення рф в Україну. Пишуть про побутові речі – не було світла і тепла, не могли зателефонувати рідним і близьким; їли холодні пельмені, коли не було електрики, щоб розігріти; серйозно захворіла дитина, лікарів не докличешся, бо всі виїхали або сидять у підвалах; залишився один блістер життєво необхідних ліків, а аптеки зачинені вже більше тижня… Розповіді ведуться спокійно, без зайвого пафосу і драматичності, тому читачеві віриться в їхню правдивість.
Майже ніхто з авторів цих есеїв не написав, що смерть ходить поруч, що вбивства і інші злочини проти людини, які чинять солдати рф, відбуваються буквально на сусідній вулиці, у дворах і будинках знайомих, родичів, друзів. І ще один красномовний момент – жоден автор не вважає себе жертвою. У цих розповідях простежується протест проти сатанинського зла, протистояння звичайних людей нелюдям. Може, це досить сміливе припущення, але я думаю, що це зіткнення цивілізації з дикунством, яке озброєне і навчене вбивати.
У заголовках частин книжки відчитуємо страшну географію війни: «…Із самого серця Маріуполя», «Життя в окупованій Бучі», «Херсон: ми окуповані, але нескорені», «Досвіди з Києва», «Почути голос Божий у в’язниці: Історія полонених капеланів з острова Зміїний», «В інвалідному візку з Харківщини до Німеччини» та ін. Вміщені оповідання про тогочасні реалії в Дніпрі, Херсоні та Новій Каховці, Гостомелі, Макарові та Бородянці на Київщині, Пологах і Гуляйполі на Херсонщині. Згадується і доброчинна діяльність адвентистів сьомого дня інших країн – Молдови, Латвії, Чехії, Словаччини, Іспанії, Німеччини, Норвегії, Канади, США та ін.
Історії про те, як люди в часи війни і горя знаходили притулок у храмах та інших будівлях церкви, нагадали часи середньовіччя: порятунок шукали там, де має бути Бог. Спадає на пам’ять і нещодавній епізод з історії України, коли студенти-протестувальники ховались від «беркута» в стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря. Архетипи поведінки українців, схоже, не змінюються, – люди йдуть до Бога і будуть йти. Оскільки Бог – це абсолютне Добро. А навіщо живе людина, як не для того, щоб робити життя кращим?
Той факт, що достукатись до серця людини і отримати довіру можна лише через добрі вчинки, підтверджує ось така цитата зі спогадів М. Бичук: «Разом з іншою молоддю я почала займатися волонтерством у Бучі. Ми варили людям їсти, і близько трьох тижнів годували спочатку по 200, а потім і по 400 осіб на день. Люди, котрі приходили до нас пізніше, – це ті, що вийшли з підвалів… Пізніше ми організували Євангельські зустрічі при церкві у Ворзелі. Люди підходили до нас і казали, що почали відчувати мир і спокій у душі й тепер можуть спокійно спати… Це був великий контраст із нашим служінням до війни, бо тоді люди насміхалися з нас і оминали».
На цьому аспекті варто наголосити. Люди були спантеличені, перелякані, буквально над їх головами летіли ракети, а під ногами були готові розірватись міни. Небезпека могла паралізувати волю. Але в тих чоловіків і жінок вистачало сил і енергії не лише зберегти власне життя і життя близьких, але й допомагати незнайомим.
Автори ставлять перед собою низку складних етичних питань і шукають відповіді на них у власних вчинках і діях інших. Але ключовою проблемою для всіх них без винятку є одне – як залишитись людиною, прообразом Бога, у таких складних, трагічних і страшних обставинах.
Документальні описи того, що відбувалось у перші місяці війни, хвилюють і зворушують. Наприклад, розповідь про підлітка, який вів щоденник війни; про жінок, які відкривали двері власних затишних домівок для того, щоб прихистити десятки біженців; про те, як ділились останніми ковтками води, сухарями, овочами; про кохання і навіть весілля під час війни; про буквально чудеса Господні, коли здавалось – все, кінець! – але трапилось чудо і людина залишилась жива. Недаремно одна з частин книжки має назву: «Господь ніколи тебе не залишить».
Усе-таки маю сумніви щодо деяких моментів цієї книжки. Йдеться про кілька її частин, які мають заголовок «Зрозуміти війну». Мабуть, фахівці з військової справи (яке жахливе словосполучення!), експерти, аналітики можуть пояснити алгоритми війни, прокоментувати її писані і неписані закони тощо. Але звичайна людина, яка вірить у Бога? Вона ж знає, що неможливо зрозуміти і, тим паче, пробачити тих, хто несе хаос, смерть, злочини і зло. І змиритися з цим теж не може.
У книжці «Україна. Війна. Бог» зібрані документальні свідчення про пережите членами Церкви адвентистів сьомого дня. Варто відзначити фахову роботу укладачів і редакторів, дизайнерів і коректорів. Сподіваюсь, це «перша ластівка» для цієї церкви, вони мають видати продовження цих мемуарів. І варто вже зараз зайнятись перекладом цих спогадів на інші мови, англійську насамперед.
Це видання – гідний приклад для інших релігійних організацій, які діють в Україні. Усім вірянам – православним, католикам, греко-католикам, мусульманам, іудеям – є що згадати і розказати для того, щоб цю правду почув увесь світ. Нам треба фіксувати буквально кожний день війни, щоб надати матеріали для Міжнародного суду над рашистами, який, сподіваюсь, буде скоро. Як і покарання їм.
Це необхідно і для написання об’єктивної історії України очима її громадян. Правдивої історії, яка здатна подолати цунамі брехні і дезінформації з боку рф, які буквально затопили Європу, США і весь світ.
Проте мене не залишає думка – чому милостивий Господь дав такі страшні випробування українському народові? Чим ми завинили? На жаль, у цій книжці я не знайшла відповіді на своє питання.
Алла Бойко, доктор філологічних наук
Про книгу: Україна. Війна. Бог. Укладач Максим Балаклицький. Київ: Джерело життя, 2023 (перевидання: 2024)
За матеріалами офіційного сайту Української уніонної конференції Церкви адвентистів сьомого дня
