– Що змінилося у служінні адвентистських громад вашого регіону з початком повномасштабних бойових дій у лютому?
Як не дивно, але з початку повномасштабних дій, при всій трагічності ситуації, адвентистські громади нашого регіону активізувалися в служінні. Перші дні від 24 лютого всі ми були в шоковому стані, але з появою на нашій території перших вимушених переселенців мали прийти до тями і швидко включитися у роботу. Особливість нашого регіону в тому, що ми знаходимося в самому географічному центрі України, тому майже всі, хто тікав від російської агресії, з півночі, зі сходу і частково з півдня країни, проходили через нашу територію.
Ми мали відреагувати на ці виклики і, починаючи з кінця лютого, ми, в режимі 24/7, надавали допомогу для цих людей: ночівля, харчування, засоби гігієни, ліки, одяг, добре слово, молитва і підтримка.
Коли основний потік біженців став зменшуватись, більше почали працювати з тими переселенцями, які залишались на наших територіях на тривалий час, організовуючи для них євангельські заходи, сімейні клуби, різноманітні заходи для дітей, допомагаючи їм хоча б трохи відволіктися від того великого лиха що їх спіткало. Продовжували забезпечувати їх продуктами харчування та всім необхідним.
Проведено велику кількість Євангельських програм і є перші хрещення.
– В яких сферах церква допомагає постраждалим від війни?
Церква намагається адекватно реагувати на виклики. Тому ми стараємося забезпечити внутрішньо переміщених осіб продуктами харчування, засобами гігієни, одягом і взуттям для дорослих і дітей, матрацами й ковдрами та усім іншим. В деяких випадках ми шукаємо житло для проживання переселенців. Якщо вони не проти, проводимо з ними час в молитві й вивченні Божого Слова. Тісно співпрацюємо з гуманітарними організаціями для вирішення проблем ВПО.
– На вашу думку, чи змінилося в суспільстві ставлення до духовних цінностей та в який бік? Що свідчить про це?
Немає однозначної відповіді на це питання. Сам особисто спостерігаю, що величезна кількість вимушених переселенців повертаються у бік духовних цінностей і бажають молитися, читати Біблію, відвідувати церкву. З іншого боку, величезна кількість українців не розуміють Бога, який нібито допустив війну. Недавно дивився соцопитування на цю тему християнського блогера. Результат невтішний – для більшості респондентів нічого не змінилося. Однак, є частина людей які, все-таки зацікавилися духовними речами і бажають змінити своє життя.
– Чи знаєте ви тих, хто пережив особливий досвід Божого втручання в життя в цей складний час? В чому цей досвід?
Майже кожна зустріч з тими, хто біжить від війни – це унікальні досвіди.
Наведу лише два приклади.
Сім’я Сергія, у складі 15 осіб, серед яких 8 дітей, була вимушена переїхати із с. Званівка, Бахмутського р-ну., Донецької області до с. Дубіївка, Черкаської області, де сім’я адвентистів їм надала безкоштовно житло.
У с. Званівка, куди сім’я, в свій час, переїхала, тікаючи від війни з Нагірного Карабаху, вони займались сільським господарством, вирощували худобу, обробляли поля, вирощували овочі в теплиці. Незадовго до війни в України вони придбали нову сільськогосподарську техніку, побудували будинок, купили туди обладнання.
В травні, під час бомбардувань, 500 кілограмова бомба з літака влучила у двір і вибухнула. Від вибуху Сергія привалило землею, але Божим чудом він залишився живий. Родичі швидко його відкопали, але був пошкоджений хребет і тазостегновий суглоб. Йому зробили 2 складні операції, що обійшлися майже в 200 тис. гривень, гроші на які збирали всім світом . Крім того, ударом бомби була дуже пошкоджена сільгосптехніка, дах будинку, надвірні споруди. Сім’я впевнена, що тільки завдяки Богу після такого вибуху і руйнувань вони всі залишилися живі. Після цього випадку вирішили негайно покинути своє житло, залишивши все, що в них було.
Переїхавши в с. Дубіївка почали відвідувати програми, які проводила Церква для переселенців. З задоволенням отримали Біблію та книгу Велика Боротьба для читання.
Не менш трагічною є історія молодої жінки яку звати Марія.
1992 року народження вона разом із чоловіком Сергієм та донькою проживали у Слов’янську.
Приблизно 3-4 місяці тому вирішили звідти вибратися, і дуже вчасно переїхали до Кременчука, оскільки іх будинок у Слов’янську незабаром був пошкоджений. У Кременчуці дізналися про нашу евангелізаційну програму, почали її відвідувати, прийняли Ісуса Христа як Господа і Спасителя, утвердилися у адвентистському вченні.
6 червня Марія уклала завіт із Богом. Її чоловік Сергій також з пошаною ставиться до заповіді щодо спокою у суботу, відмовився від вживання свинини, хоч у Слов’янську займався ковбасами, але хрещення ще не прийняв. На сьогоднішній момент вони переїхали до Києва, де відвідують нашу церкву.
І таких історій багато
– Яким чином в умовах нестабільності церква може продовжувати виконувати свою місію? Ваше бачення для регіонів свого служіння
Нам, як і всім іншим, дуже страшно, і кожен член церкви хоче зберегти своє життя, і життя своїх рідних, і своє здоров’я, але ми усвідомлюємо нашу надзвичайну роль у духовному і фізичному спасінні людей. Тому знаходимося у постійному пошуку методів для фізичної і духовної підтримки та пошуку сили для цього.
На нашій території знаходяться десятки тисяч вимушених переселенців і ми будемо служити для них так само, як і для тих, хто живе тут постійно.
Я переконався, що потрібно бути дуже динамічними і гнучкими, використовуючи як давно відомі методи служіння так і нові, які нам диктує життя.
Лихо має нас об’єднувати навколо Господа у служінні людям.
Метод Христа в цей час як ніколи актуальний.
Божим вам благословінь.