У наш час багато вчених частково або цілком прийняли теорію еволюції.
Однак не всі.
Є багато гідних і знаючих свою справу вчених які відкидають її — відкрито чи не афішуючи цього — як надзвичайно неправдоподібну або взагалі неможливу. [1]
Як писав «Сайенс дайджест»,
«…вчені, що відверто відкидають еволюційну теорію, становлять, мабуть, меншість що швидко зростає … Багато хто з вчених, які займають таку позицію, користуються великою повагою в наукових колах». [2]
Як приклад можна навести д-ра Артура Э.Уайлдера-Сміта, відомого вченого з трьома докторськими ступенями. [3] Будучи в минулому прихильником еволюційної теорії, д-р Уайлдер-Сміт вів з цього питання наукові дебати з провідними вченими. На його думку, еволюційна модель не узгоджується з встановленими наукою фактами на відміну від креаційної модели, що передбачає наявність розумного задуму.
«Згідно з еволюційною моделлю, для того, щоб створити життя, не потрібно нічого, крім матерії та енергії. Таке припущення ненаукове. Нам добре відомо, що матерія, надана сама собі, не самоорганізується, попри всі спроби останніх років довести протилежне».[4]
Як може разумна, інтелігентна, освічена людина зробити вибір між такими діаметрально протилежними поняттями, як еволюція і креаціонізм?
Чи можно вважати науковими обидві ці теорії?
Відповідь, зрозуміло, має бути позитивною. Багато вчених з світовим ім’ям були креаціоністами.
Природа науки та природа вчених.
У природі немає такого виду, як «Homo scientificus» (людина наукова).
Вчені — такі ж самі люди, як й усі інші.
Вчені — це зовсім не новий вид вищих істот, які мають надприродні здібності вгадувати далеке минуле, вони просто люди. Ніхто не має абсолютного знання.
Тому вчені не завжди об’єктивні, і їхні погляди не завжди ведуть до істини. Усі у світі тримаються своєї точки зору. [5] А оскільки вчені — людскі істоти (схильні до самообману, гордості, відстоювання своїх інтересів і т.п.), у лавах як еволюціоністів, так и креаціоністів, є люди, які займаються не наукою.
Ніяка людина чи організація не може бути непогрішимою ні в одному питанні.
Погляди будь – якої людини залежать від її особистого життєвого досвіду, знайомств, сімейних відносин, школи, друзів, вчителів, особмстих стосунків і самого життя.
Будь-якій людині важко об’єктивно сприйняти докази, що руйнують приняту їм віру або те, чим він пишається [6], те, що порушує його особисту безпеку в будь-якій формі.
Незважаючи на те, що йдеться в підручниках, нові різноманітні чудові ідеї не завжди зустрічають загальне схвалення, а іноді навіть взагалі не беруться до уваги. Значення має не лише логіка, а й політика. Вчені спочатку люди, а потім уже вчені.
Так чи інакше, пристрасті та упереджені погляди [8] відбиваються на будь-якій науковій теорії, гіпотезі, дослідженні, методі, вирішенні чи поясненні.
Чи йдеться про молекули, результати дослідження чи гірські породи, зразок як такий не може дати собі оцінку, пріоритет чи пояснення.
Для доказу людям потрібні факти, пояснення ж фактів ґрунтується на вірі і на побудованих на ній теоріях.
Як приклад можна навести скам’янілість будь-якої вимерлої тварини.
Скам’янілі останки — це матеріальний факт із певними розмірами, будовою, вагою та формою. І все ж таки це всього лише предмет тієї чи іншої форми.
На ньому немає жодної наклейки, що вказує на його справжнє значення та зміст.
До нього не додається фотографій живої істоти, з яких було б видно її зовнішній вигляд, колір, звички, оточення та предки. [9]
Засновані на вивченні скам’янілостей докладні та барвисті ілюстрації, описи давно вимерлих тварин та їх походження не є істиною в останній інстанції. Це лише суб’єктивні, не застраховані від помилок інтерпретації, побудовані на обмежених даних що не мають прямого зв’язку з реально існуючими істотами.
Породи та скам’янілості – це факти. А ось наклейки на кшталт «кембрійський», «крейдовий» — це інтерпретації.
Не існує «машини часу», яка перенесла б вченого в минуле. Тому в багатьох відношеннях наука дуже обмежена тим, що стосується далекого минулого.
При поясненні походження світу треба бути дуже обережним, щоб не сплутати факти з вигадкою, а реальність із філософською вірою. [10]
















