Автор: Сикхулулекиле Дако
You might also like
Кілька років тому я почув сильну проповідь, яку неодноразово повторював з великою вдячністю слухачів. Однак нещодавно я зрозумів, що те, що я проповідував, було не зовсім точним.
Проповідь, яку я читав
Проповідь була присвячена наполегливій молитві і спиралася на перший розділ Євангелії від Луки. Незважаючи на свою вірність Богові, Захарія та його дружина не були благословлені дитиною.
Оповідання починається з опису Захарії та Єлизавети які «обоє були праведні перед Богом, бездоганно виконували всі Господні заповіді й настанови» (Луки 1:6).
У ті часи, як і в багатьох сучасних суспільствах, народження дитини розглядалося як знак прихильності Бога. Вважалося вірним і протилежне: залишитися бездітним у шлюбі було виявом божественної немилості.
У такому разі можна було б очікувати, що після прочитання такого блискучого звіту про якості Захарії та Єлизавети наступним віршем буде те, що Бог рясно обсипав іх благословеннями дітей.
“Та, – йдеться в тексті, – не мали вони дитини”.
У них не тільки не було дітей, коли історія починається в книзі Луки, але вони подвійно позбавлені можливості будь-коли мати дітей.
По-перше, Елізабет безплідна. Як і Елкана в давнину, Захарія, міг, вирішити взяти іншу дружину, яка б народила йому дітей (пор. 1 Сам. 1:1). Натомість Захарія залишився вірним Єлизаветі. Разом вони зазнавали зневаги суспільства. Разом вони витримували недобрі погляди сусідів та відповідали на болючі питання родичів, які радили їм якнайшвидше завести дитину.
Я уявляю, як Єлізавета плаче в підтримуючих обіймах свого чоловіка, коли вона бачить, як інші жінки відволікаються на материнські турботи — няньчать своїх дітей, ведуть їх сидіти біля ніг рабинів у синагозі, щоб дізнатися хто з них кращий, переривають сварки між братами та сестрами.
Їхня бездітність не була добровільною, але вони переносили її віддано; Захарія залишається вірнпм своїй єдиній дружині, а Єлизавета залишається вірною Богові, який визначив їй таку долю в житті.
Окрім безпліддя, у своїй оповіді Лука вказує, що і Єлизавета, і її чоловік «обоє аостаріли у днях своїх» (вірш 7). Для них було неможливо колись стати батьками. Якщо вони і зазнали остракізму з боку тих, хто сприймав їхню бездітність як ознаку божественної немилості, то вони відчули це в зрілі роки.
Їх доля була гіркою. А вони були бездоганні.
У їхній час не було нічого незвичайного в тому, що дівчина виходила заміж у віці від 12 до 16 років.
Ми можемо підрахувати, що Єлизаветі, у той час, було не менше 50 років.
Якщо міркувати консервативно, то вона та Захарія прожили у шлюбі 34 роки, не маючи дітей.
Понад три десятиліття вони безуспішно молилися за дитину. Тому, коли Захарія, священик «з денної черги Авії» (вірш 5), був обраний для служіння в храмі та куріння фіміаму, я подумав, що він додав свою особисту молитву за дитину до своїх спільних колективних молитов за Ізраїль. Я припустив, що ангел, що з’явився під час запалення пахощів, сповістив відповідь на його особисту молитву.
«Не бійся, Захаріє, тому що молитва твоя почута! Твоя дружина твоя Єлизавета народить тобі сина, і даси йому ім’я Іван» (вірш 13).
Я спитаю, про що найдовше ви молитеся?
Може, молитеся, щоб невіруючий чоловік увірував і став християнином? Молитеся за зруйновані стосунки? За фінансовий успіх? Молитеся за несприятливу ситуацію зі здоров’ям?
Скільки десятиліть ви стояли навколішки перед Богом з цього питання? Чи упиралися ви в цій молитві у межт об’єктивної можливості?
Ви можете бути певні, Бог чує ваші молитви!
Переглядаючи запис
У своїй інтерпретації тексту я зробив істотне і необгрунтоване припущення. Я припускав, що народження дитини мало першорядне значення для Захарії та Єлизавети, навіть на цьому пізньому етапі їхнього життя. Хіба ангел не сказав, що тепер у них буде син, хоч раніше вони були безплідними?
Хіба Анна у Старому Завіті не благала Бога, доки Він не відкрив її утробу?
Оскільки бездітність була несприятливою ситуацією в їхньому житті, я припустив, що вони про це молилися. Приблизно так ми припускаємо, що люди, які зазнають переслідувань, молитимуться про те, щоб вони припинилися, проте дуже часто ми виявляємо, що вони моляться про силу, щоб витримати переслідування.
Але коли я придивився уважніше, то виявив, що мені не потрібно робити припущень щодо змісту молитви Захарії, коли він служив у храмі. Відповідь крилася у тексті.
Я вдячний за милість Бога, і те розуміння яке Він дає коли ми невпевнено розуміємо і проголошуємо Його Слово. Це милість, якої ми потребуємо завжди.
То чому ж я повернувся до історії народження Івана Хрестителя?
Призначення на посаду заступника редактора Adventist Review спонукало мене прочитати збірку «Поради письменникам та редакторам» Еллен Уайт.
І одна заява в останньому розділі цієї книги змусила мене замислитися: «Публікації, надіслані нашими друкарнями, призначені для підготовки людей до зустрічі з Богом. По всьому світу вони повинні виконувати ту ж роботу, яку здійснив Іван Хреститель для єврейського народу.
О так. . .
Як Іван приготував шлях першому приходу Христа, так і ми повинні підготувати шлях другому пришестю Спасителя».*
Мені потрібно було ще раз повернутися до життя Іоанна Хрестителя і тому я почав з початку читати його історії, у 1 розділі Евангелії від Луки.
Коли я ще раз переглянув текст, найяскравішим моментом, який я виявив, була відсутність того, що, як я думав, було сутністю молитви Захарії у храмі.
Звичайно, той факт, що там не сказано, що він молилися за дитину, не означає що цієї молитви не було. Однак Біблія не згадує про неї як про сутність молитви Захарії. То навіщо це робити мені?
Імовірніше, що після всіх цих років безпліддя Захарія та Єлизавета змирилися зі своєю долею.
Однак Біблія вказує, у чому полягала суть молитви Захарії.
Про що б не молився Захарія, народження Івана Хрестителя було принаймні частиною відповіді на його молитву.
Ми знаємо, що у храмі Захарія підносив спільні молитви за Ізраїль, і обіцяна ангелом дитина « наверне… багатьох ізраїльськів синів до їхнього Господа Бога» (вірш 16).
Очевидно, молитва Захарії включала прохання про духовне оновлення Ізраїлю. Ангел продовжує підсумовувати місію Івана: «щоби підготувати Господу підготовлений народ» (вірш 17).
Захарія молився не тільки про те, щоб люди повернулися до Господа, але й про те, щоб люди були готові, коли Господь прийде. Іван готував людей до очікуваного пришестя Господа.
Після народження Івана Захарія, наповнений Святим Духом, проголосив, що Господь Бог «відвідав і викупив Свій народ. . . як заповідав устами святих Своїх відвічних пророків. . . І ти, дитино [Іван], будеш названа пророком Всевишнього; бо ти йтимеш перед Господом, щоби приготувати Йому дорогу» (вірші 68-76).
Іншими словами, Захарія зрозумів з пророцтва, що пришестя Месії близьке і що Іван має бути Його вісником.
Він був не самотній у своєму очікуванні Месії.
Після народження Христа ми дізнаємося про Симеона, який «очікував утіхи Ізраїля» (Лк. 2:25).
Симеон, мабуть, розумів, що Месія потенційно може прийти ще за його життя, тому що, побачивши Ісуса в храмі, він заявив: «Нині відпускаєш Свого раба, Владико, згідно зі своїм словом, у мирі ; бо мої очі побачили Твоє Спасіння» (вірші 29, 30).
У Симеона з Богом була угода, що він зможе жити до виконання обіцянки. Крім Симеона і Захарії, ми дізнаємося, що було ще безліч інших, які чекали Викупителя, якому Анна свідчила про пришестя Христа (вірші 36-38).
Таким чином, Захарія був серед тих, хто з пророцтв зрозумів, що наступ Месії близький. Він був у храмі, молячись за Ізраїль у контексті очікуваного Першого пришестя. Саме у відповідь на ці молитви ангел обіцяє йому сина: сина, який є частиною відповіді на ті молитви, які він підносить до Бога.
Хоча він і Єлізавета фізично не здатні відповісти на молитву свого серця, ангел заявляє, що вони дійсно братимуть участь у проголошенні пришестя Христа.
Ісус незабаром прийде. Знаки навколо нас абсолютно ясно дають зрозуміти, що Його пришестя близьке. Перш ніж Він повернеться, з’являться люди, подібні до Івана Хрестителя, які сповіщатимуть про Його повернення.
Разом з тими, хто з нетерпінням чекає на Його повернення, молиться за Його народ і живіть життям повного підпорядкування Йому, і Він підніме Своїх вісників для останнього часу.
Питання у тім, про що ми молимося у це Різдво?
* Еллен Г. Уайт, Поради письменникам і редакторам (Нешвілл: Southern Pub. Assn., 1946), стор 178, 179.
За матеріалами Adventist Review
Фото: Аарон Берден
Переклад: Левін Дмитро
