Адвентисти сьомого дня здавен шукають натхнення у житті наших піонерів. Сьогодні, коли ми святкуємо 160 років від створення Генеральної Конференції, ми маємо згадати уроки і отримати натхнення з першої, установчої сесії ГК, коли засновники Церкви адвентистів сьомого дня зустрілися в Батл-Крік, штат Мічиган, у травні 1863 року.
На фото: Перші три посадові особи Генеральної Конференції
Джон Байінгтон, президент ГК
Урія Сміт, секретар ГК
Елі Уокер, скарбник ГК
You might also like
Конституційний комітет
Вислів «зустрілися лідери адвентистів сьомого дня» звучить дуже просто. Але за 32 місяці до цієї знаменної зустрічі навіть не існувало такої назви. Бо лише 1 жовтня 1860 року на зустрічі в Батл-Крік віруючі погодилися, «що ми називаємо себе адвентистами сьомого дня».1
До того термін «адвентисти сьомого дня» використовувався лише декількома членами ще неорганізованого руху, який виник після Великого розчарування 1844 року та їх ворогами, частіше за все як образливий термін.
На зустрічі у жовтні 1860 року знадобилося чотири дні дебатів, щоб досягти консенсусу про те, що якщо люди Божого залишку офіційно організують свої місцеві церкви та приймуть для себе загальну назву, вони не відступлять у Вавилон. Але ті кілька кроків — це все, що на той час змогли зробити адвентисти. Перспектива будь-якої організації над місцевими громадами була неприйнятною.
Конференції та Генеральна Конференція
Проте, як не дивно, протягом двох з половиною років після 1860, адвентисти сьомого дня в Мічигані, Айові, Вермонті, Вісконсіні, Іллінойсі, Міннесоті та Нью-Йорку організували сім окремих асоціацій церков у так звані конференції (дві конференції в Айові, що пізніше об’єдналися в одну, одна конференція охоплювала Іллінойс і Вісконсін, а інші охоплювали по одному штату).
Але багато хто з адвентистів сьомого дня визнавав, що таким чином, фактично, це означало, що в Сполучених Штатах, існує шість деномінацій адвентистів сьомого дня, а не одна.
Тож, у березні 1863 року, Джеймс Уайт, неофіційний але незаперечний лідер адвентистів сьомого дня, опублікував у журналі «Advent Review and Sabbath Herald», виданні яке об’єднувало широко розкиданих віруючих разом, заклик провести «Генеральну Конференцію».
Термін Генеральна Конференція використовувався міллеритами ще на початку 1840-х років; і Джозеф Бейтс був, у свій час, головою однієї з таких конференцій.
У 1850-х роках адвентисти сьомого дня, використовували цей термін для зібрань, які були відкриті для прихильників відмінних доктрин, які сповідували віруючі, що дотримувалися суботи, з усієї країни, тобто такі конференції або збори були не місцевими, а загальними для представників усіх штатів.
Проте, вже до 1860 року кілька протестантських деномінацій у Сполучених Штатах почали використовувати термін конференція не тільки для позначення щорічних зустрічей, а й для позначення постійної асоціації громад на тій чи іншій території і саме це значення терміну почало вживатися на федеральному рівні для позначення регіональних об’єднань громад.
Тим не менш, заклик Джеймса Уайта в журналі «Review» за 10 березня 1863 року, мабуть, здався деяким адвентистам сьомого дня скликанням чергових загальних зборів, хоча саме повідомлення й натякало на можливість обговорення важливих питань, що становлять спільний інтерес.
Він писав: «У зв’язку з проведенням конференції штату Мічиган у місті Батл-Крік, ми рекомендуємо провести Генеральну Конференцію, як тільки можна буде скликати таке зібрання… Ми припускаємо, що наші брати з інших штатів і Канади з задоволенням надішлють до Генеральної Конференції або делегатів, або листи, в яких викладалася б їхня думка щодо найкращого способу дій і їхні прохання до Конференції».2
Перший день першої сесії
Так у середу, 20 травня 1863 року, 20 лідерів зародкового руху адвентистів сьомого дня зібралися в Батл-Крік.
Було 18 делегатів від п’яти, з шести тоді існуючих, конференцій штатів: конференція штату Мічиган, конференція штату Нью-Йорк, конференція штатів Іллінойс і Вісконсін, конференція штатів Міннесота та Айова.
Конференція у Вермонті (яка включала громади адвентистів як з однієї так і іншої сторони кордону з Канадою в Квебеці) не направила жодного делегата до Батл-Крік, але було направлено двох делегатів від громад адвентистів сьомого дня в Огайо, які ще тільки мали створити власну конференцію.
Також були присутні кілька членів церкви Батл-Крік, які хоч і не були офіційними делегатами від Мічіганської конференції, але були зацікавленими спостерігачами за процесом. Це були Урія Сміт та Елі Уокер.
Усі офіційні делегати були чоловіками, хоча принаймні одна жінка, Еллен Уайт, була серед місцевих жителів, які були присутні на зустрічі як глядачі.
Двоє офіційних делегатів не були професійними служителями і не мали пасторських повноважень — і становили дві третини самого першого Комітету з призначень (виборчий комітет) Генеральної Конференції !
Першою дією 20 делегатів було обрання тимчасового голови та секретаря зборів. Головою був обраний Йотам М. Олдріч, секретарем Урія Сміт.
Олдрічу було 35 років, і він став адвентистом сьомого дня лише в 1860 році.
Сміту був лише 31 рік і, що цікаво, він був не делегатом, а одним із спостерігачів від громади Батл-Кріку.
Ці два факти говорять нам дещо про засновників нашої церкви. Багато з них були молодими людьми, і вони були доволі прагматичними. Там, де вони бачили талант, вони використовували його для поширення звістки третього ангела.
Обравши голову та секретаря, делегати та глядачі приєдналися до співу гімну № 233, «Довго над горами» (“Long Upon the Mountains”) Енні Р. Сміт з збірника гімнів, опублікованого Джеймсом Уайтом у 1861 році.
Потім Джон Н. Лафборо, з Мічигану, Чарльз О. Тейлор, з Нью-Йорку та Ісаак Сенборн з Вісконсіну були обрані в якості комітету для обліку та перевірки повноважень делегатів. І це теж говорить нам дещо про людей, які заснували Генеральну Конференцію: вони любили співати гімни, і вони цінували належну процедуру та комітети. Отже деякі особливості нашої церкви сягають ще часів нашого походження!
Заснування Генеральної Конференції
Наступний день, четвер, 21 травня 1863 року, був великим днем. Першим кроком був вибір восьми чоловіків для розробки проекту конституції (уставу) ГК: Сенборн, штат Вісконсін; Лафборо та Джозеф Х. Ваггонер, штат Мічіган; Джон Н. Ендрюс і Натан Фуллер, штат Нью-Йорк; Б. Ф. Снук, штат Айова; Вашингтон Морзе, штат Міннесота; і Х. Ф. Бейкер, штат Огайо.
Вони підготували доповідь доволі швидко, тому що певна попередня робота, мабуть, була виконана ще перед сесією, і конституція (устав) ГК була ухвалена одноголосно.
Таким чином було офіційно засновано Генеральну Конференцію адвентистів сьомого дня. Тепер Генеральна Конференція була вже не просто періодичною зустріччю представників громад — була заснована юридична особа, постійна асоціація, яка мала проводити щорічні сесії, зі своїм статутом, трьома посадовими особами (президентом, секретарем і скарбником) і виконавчим комітетом.
Керівництву ГК були надані (делеговані) права представляти всі громади адвентистів сьомого дня на федеральному та міжнародному рівні, відстоювати їх права, володіти майном, відправляти місіонерів виплачуючи їм утримання та створювати нові громади.
Потім відбулися вибори. Врешті решт президентом ГК був обраний Джон Байінгтон (він зайняв на зборах місце Олдріча), а Елі Уокер (ще один місцевий житель Батл-Кріку, який не був делегатом Мічіганської конференції) був обраний скарбником. Урія Сміт був обраний секретарем.
Джордж Амадон, з Мічигану, і Джон Ендрюс були обрані до складу Виконавчого комітету ГК разом з Байінгтоном.
Після цього було сформовано комітет (Дж. Н. Лафборо, І. Сенборн, В. Г. Брінкергоф, Дж. М. Олдріч і В. Морзе) для розробки зразку конституції (уставу) для всіх конференцій штатів, а сесію було перенесено до вечора суботи, 23 травня.
На зустрічі після заходу сонця, делегати схвалили типову конституцію (устав) яку повинні були прийняти всі конференції, що бажали приєднатися до Генеральної конференції, і створили ще один комітет (Уайт, Ендрюс і Сміт), який мав звітувати на сесії наступного, 1864 року, про правила, яких місцеві громади церкви АСД повинні будуть дотримуватися під час їх організації .
Чесність, любов і скромність
Той факт, що так багато було досягнуто за такий короткий час, вражає, адже наші піонери були здатні до тривалих, відвертих дебатів, коли вони з чимось не погоджувалися. Але не слід неправильно розуміти прагнення наших предків висловлюватися відверто.
У перший день конференції 1860 року Джеймс Уайт розпочав свою першу промову зі звернення до голови, що було відповідною парламентською процедурою; але він зробив це унікальним способом. На той час місце голови займав Джозеф Бейтс, якого Уайт знав 20 років. Ось які були його вступні слова: «Брате голово ! Ви дозволите мені називати вас братом головою, оскільки звертання містер голова занадто офіційне?».3
Використання Уайтом виразу «брат голова» замість ортодоксального «містер голова» відображає, що наші засновники вклали все в Великий рух другого приходу Христа. Їх пов’язувала глибока прихильність.
Виступаючи в наступному, після травневої зустрічі, номері «Review», Урія Сміт із задоволенням писав: «Мабуть, жодна попередня зустріч, якою ми коли-небудь насолоджувалися, не характеризувалася такою єдністю і гармонією почуттів. У всіх важливих кроках, зроблених на цій Конференції. . . не було голосу незгоди, і ми . . . сумніваюся, чи була навіть незгодна думка». 4
Це була одна з причин, чому так багато вдалося зробити лише за один день. Безумовно, також і те, як було сказано раніше, що деякі з восьми членів конституційного комітету зробили деякі проекти заздалегідь. Це було цілком правильно, оскільки всі ті, хто зустрілися в Батл-Крік у 1863 році, знали, що їм потрібно бути більш згуртованими та більш організованими, якщо вони бажають щоб слова, за які вони проголосували 23 травня 1863 року, про те що «велика робота з поширення світла про заповіді Бог, віру в Ісуса та істини, пов’язані з вісткою третього ангела» мають бути виконані.
Як зазначалося в преамбулі до статуту Генеральної Конференції, її було засновано: «З метою забезпечення єдності та ефективності праці та сприянню загальним інтересам справи теперішньої істини».5
З цього ми дізнаємося ще дещо про наших засновників: якими б не були дебати 1850-х років, у 1863 році вони розуміли: вони повинні бути об’єднані, якщо хочуть виконати свою божественно призначену місію. І у їхній свідомості головним була ця місія, а не особисті фактори. Ми можемо бути впевнені в цьому, тому що, незважаючи на коментарій Урії Сміта, процитований вище, у 1863 році все ж був один момент розбіжностей.
Джеймс Уайт був одноголосно обраний президентом Генеральної Конференції, але він відмовився від посади.
Після тривалого обговорення, протягом якого віруючі пояснювали причини, чому він повинен прийняти цю посаду, а він — чому не повинен, його відставка була нарешті прийнята і Джон Байінгтон був обраний президентом замість нього.6
І хоча не було названо жодної причини чому саме Джеймс Уайт відмовився від посади, але ми можемо здогадатися що сталося. Він захищав необхідність створення організації протягом кількох років і, безсумнівно, хотів, щоб було ясно зрозуміло, що він робив це тому, що це було потрібно адвентистському руху, а не для того, щоб він міг стати президентом.
Особисті якості Уайта ніколи не виявлялися краще, ніж у цей момент, коли він довго сперечався зі своїми братами, щоб вони не робили його своїм лідером. Він ставив єдність і місію нової деномінації понад усі особисті чинники.
Євангелізаційний Дух
Між перервою сесії в четвер увечері та її поновленням у суботу ввечері лідери адвентистів звернулися до свого улюбленого заняття: євангелізації. У п’ятницю, 22 травня, євангелізаційний намет Мічіганської конференції (те, що пізніші покоління адвентистів назвуть “великим наметом”), як повідомив Урія Сміт “було встановлено на зеленій ділянці” біля офісу «Рев’ю енд Геральд».
Було проведено вісім євангелізаційних зустрічей за участю делегатів, які були перервані церковною службою в суботу, 23 травня, яка відбулася в Другому будинку молитви.
Зрештою сесія завершилася хрещенням восьми новонавернених вранці, в неділю, 24 травня.7
І це останній пункт щодо переконань засновників нашої Церкви. Вони цінували комітети, парламентську процедуру та організацію, але лише як засоби досягнення мети. Метою, яку вони бачили, був другий прихід Христа і збір «врожаю» для Господа.
Дух 1863-го року все ще актуальний для адвентистів сьомого дня. Нам потрібна однакова відданість єдності та місії; ми повинні продовжувати дотримуватися належних, добре встановлених процедур; і нам потрібна однакова готовність використовувати всіх членів церкви, знаходячи шляхи для підтвердження всіх їхніх талантів та їхньої відданості.
Нам також потрібна така сама готовність говорити відверто один з одним; але ми також потребуємо такої ж любові один до одного, як брати і сестри у Христі; і така сама готовність поставити пророчу місію Церкви вище будь-яких особистих міркувань.
1.“Fifth Session,” Review and Herald, Oct. 23, 1860.
2.[James White], “General Conference,” Review and Herald, Mar. 10, 1863.
3.“Business Proceedings.” Review and Herald, Oct. 9, 1860.
4.Uriah Smith, “The Conference,” Review and Herald, May 26, 1863.
5.“Report of General Conference,” Review and Herald, May 26, 1863.
6.Ibid.
7.Smith, “The Conference.”
За матеріалами видання “Adventist Review”
