Що стосується льодовикових періодів, з певністю можна говорити тільки про один з них – про той, який зазвичай пов’язується з останнім, за еволюційною шкалою геологічного літочислення, під час так званого плейстоцену. Це було безпосередньо перед сучасною епохою, коли людина почала залишати письмові пам’ятники.
На думку еволюціоністів, цей льодовиковий період розпочався близько двох мільйонів років тому назад та закінчився приблизно 11 000 років тому.
Зі свого боку, більшість креаціоністів вважають, що льодовиковий період розпочався невдовзі після Потопу та продовжувався менше тисячі років.
ЛЬОДОВИКОВІ ПЕРІОДИ, ЯКІ БУЛИ ЩЕ РАНІШЕ ?
Еволюціоністи стверджують, що льодовикові періоди були і раніше, наприклад, у пізній, докембрійський та пермський періоди за так званою геологічною шкалою.
Однак ясних доказів тому немає, оскільки мізерність порівняльних досліджень осадових порід цих геологічних періодів із стрічковими глинами та тілітами справжнього льодовикового періоду залишають питання відкритим для інших інтерпретацій та пояснень.
Стрічкові глини, наприклад, є чергуванням піщаних і глинистих пластів, які, як зазвичай вважають, є результатом повільного процесу осадових відкладень у льодовикових озерах під льодовиками.
Вважається, що кожна пара пластів утворює річну стрічку літніх та зимових прошарків відкладень, перенесених до озера. Однак Ламберт і Сью за результатами досліджень одного з озер у Швейцарії показали, що такі відкладення типу стрічкових глин можуть утворюватися набагато швидше під дією катастрофічного виверження води, яка несе з собою осадові породи1.
В одному місці лише за рік утворилося п’ять пар пластів стрічкових глин.
На горі Св. Олени в США пластоподібне відкладення висотою в 25 футів (7,6 метра), що складається з численних тонких шарів, подібних до стрічкових глини, утворилося менше, ніж за день (12 червня 1980 р). Більше того, інші приклади, такі, як утворення бороздоподібних порід, наприклад, в районі Аделаїди в Австралії, не є переконливим доказом більш ранніх льодовикових періодів, про що так часто заявляється.
Наслідки цього льодовикового періоду перед вами, зокрема полярні крижані шапки, альпійські льодовики, а також численні ландшафти та відкладення. Оскільки зараз на земній поверхні видно його наслідки, цілком ясно, що льодовиковий період був одразу після Потопу.
Під час льодовикового періоду континентальний льодовиковий пласт, розташований десь на північний схід від району Канади-Гренландії, насунувся на Північну Америку, дійшовши на півдні до півночі нинішніх Сполучених Штатів, утворивши на своему шляху Великі Озера. Іншими наслідками руху льоду стали пагорби (морени) з піску, гравію та валунів (тилітів) з борознами, канавками в корінній породі та стрічковоглиняними льодовиковими відкладеннями в озерах. Такий же крижаний покрив насунувся на Північну Європу зі Скандинавії, дійшовши Німеччини, Франції, Італії та Англії.
У північноамериканських горах, європейських Альпах та інших гірських ланцюгах на вершинах залишилися постійні крижані шапки, а у долини спускаються великі льодовики.
Інші пласти льоду покрили частини Південної півкулі від Антарктики до Нової Зеландії, Тасманії, частини південно-східної Австралії та півдня Чилі.
Декілька льодовиків все ще залишаються в юних Альпах південного острова Нової Зеландії, а ось у Сніжних горах Нового Південного Уельсу і в суворій Тасманії на заході та південному заході залишився лише льодовиковий ландшафт, як нагадування про дію крижаного пласта під час льодовикового періоду.
Майже в усіх сучасних підручниках ми читаємо, що геологи говорять, як мінімум, про три наступи та відступи льодовикового періоду, що перемежовуються з теплими періодами (так званими міжльодовиковими).
Тим не менш, що стосується більш ранніх наступів, наприклад, у Північній Америці, то в них зовсім не відзначається морен і пластоподібних утворень останнього льодовикового періоду. Щільні шари глини, ложа стародавніх річок та інші явища, що розглядаються як докази ранніх настань льоду, можна скоріше пояснити дією води, ніж результатом древніх заледенінь.
ЛЮДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
Важливо відзначити, що лід ніколи не покривав всю Землю, хоча багато хто саме так собі це й уявляє.
Лід ніколи не покривав більше третини земної поверхні навіть під час найбільшого поширення. У той час, коли у верхніх широтах було заледеніння, у нижніх широтах був, мабуть, період більш інтенсивних опадів. Ці опади в нижніх широтах забезпечували постачання води навіть таким пустельним, у наш час, зонам, як Сахара, Гобі та Аравійська пустеля.
Справді, археологічні розкопки дали переконливі докази людської діяльності та складного іригаційного господарювання у цих нині пустельних регіонах.
Доказів людської діяльності у нижніх широтах протягом усього льодовикового періоду дуже багато. Неандертальці, наприклад, жили, мабуть, біля краю крижаного пласта в Європі, і на думку багатьох сучасних антропологів їх грубі риси пояснюються хворобами (рахітом, артритом), викликаними холодом, вогкістю та нестачею сонячного освітлення у тих районах, де вони тоді проживали.
Немає підстав вважати (якщо не брати до уваги вкрай спірні методи датування), що ці периферійні культури не були сучасниками передових цивілізацій Єгипту, Вавилону та інш., які розвивалися в нижчих широтах. Льодовиковий період легше розуміється протягом кількох сотень років, ніж протягом двох мільйонів років.
ЗАМЕРЗЛІ МАМОНТИ
Серед вчених-еволюціоністів є багато теорій щодо причин льодовикового періоду.
Дискусії з цього питання велися близько сотні років, але згоди так і не дійшли.
По суті, однак, жодна еволюційна теорія не може задовільно пояснити раптове утворення величезних континентальних крижаних плит, а також пов’язану з цим катастрофічну загибель і поховання мамонтів на Алясці, в Сибіру та в Північній Європі.
Породи, імовірно відповідні попереднім епохам, майже всі свідчать про помірний чи субтропічний клімат. Тобто, сьогодні мамонти спокійно пасуться на полях у помірному кліматі, а наступного дня раптово замерзають і погрібаються у лід та бруд.
Таємниця замерзлих гігантів – мамонтів ілюструє непереборну проблему, з якою стикається будь-яка еволюційна та уніформістська теорія про причини льодовикового періоду.
Багатьох з цих покритих шерстю вимерлих предків сучасних слонів знаходять миттєво замерзлими у шарі вічної мерзлоти. У деяких – наприклад, у відомого березівського мамонта – знайшли їжу в роті та шлунку. Шкіра мамонтів показує, що вони не були особливо пристосовані до арктичних умов, так само як і великі котячі, бізони, вовки, ведмеді та коні, поховані в тих же відкладеннях.
Тому, коли йдеться про мамонтів, не треба пов’язувати їх з льодом. Кістки мамонтів знаходили й у Мексиці.
Деякі рослини, знайдені в шлунку березівського мамонта, не ростуть сьогодні так далеко на півночі. А щоби шлункових сік не встиг переварити ці рослини, березівський мамонт повинен був бути заморожений дуже швидко.
Кістки мільйонів мамонтів (та інших знайдених з ними тварин) поховані у Європі, Алясці й у Сибіру.
Там, де ґрунт не залишився в замерзлому стані, на них не збереглося м’яса. Там же, де він залишився замерзлим (і немає достатньо рослинності, на якій у наші дні паслися стада), зазвичай витягують шматки тіл різного ступеня розкладання.
Хоча в більшості випадків знаходять окремі шматки мамонтів, проте на сьогоднішній день вченим вдалося вивчити близько сорока практично цілих замерзлих туш4.
З цього випливає одне. Миттєве замерзання цих мамонтів не можна пояснити за допомогою уніформістської та еволюційної геології з її уявленням про поступове настання льодовикового періоду протягом десятків чи сотень років.
БІБЛІЙНЕ ПОЯСНЕННЯ
Те, що не піддається узгодженню та розгадці методами еволюційної геології з її уявленням про повільні та поступові зміни, цілком задовільно пояснюється біблійними записами про катастрофічні потрясіння під час Потопу. З Писання видно, що до Потопу всюди у світі були прекрасні умови життя і клімату, причому останній, мабуть, обумовлювався парниковим ефектом завдяки широкому тепловому покривалу у вигляді прозорої пароводяної оболонки (“вода, що над небозводом”, про що згадується у Бутті 1:7) .
Не було злив, вивержень вулканів, землетрусів, буревіїв та інших подібних фізичних явищ.
Світ був створений «дуже добрє» (Буття 1:31) домом для людини і тварин.
З Потопом все змінилося. Водяна оболонка конденсувалася і випала на Землю за 40 днів у вигляді потужної зливи, крім того, вода і магма вивергалися з-під землі через «джерела великої безодні» (мабуть, вулканічні) протягом довгих п’яти місяців (150 днів) (Буття 7:11, 8:2).
Під час і безпосередньо після Потопу Земля здригалася потужними ударами, різного роду катастрофічні явища в менших масштабах тривали і згодом.
Чи сталося це замерзання, яке утворило полярні шапки льоду і викликало миттєве заморожування мамонтів, безпосередньо після всесвітнього Потопу, який поховав мільйони цих тварин у нинішній вічній мерзлоті?
Або воно сталося внаслідок якоїсь потужної катастрофи після Потопу, можливо, у дні Пелега, коли земля була розділена (Буття 10:25)?
Серед гіпотез, що пояснюють механізм замерзання, можна назвати зіткнення з астероїдом, руйнування пароводяної оболонки, і навіть раптовий обвал льоду з великого космічного прибульця – комети.
Якою б не була правильна відповідь, ясно, що відбулася швидка і довготривала зміна клімату на великій протяжності Землі, що супроводжувалася смертю незліченних мільйонів тварин у великих замерзлих цвинтарях, де земля так і не розтанула.
Серед інших можливих механізмів, що викликали льодовиковий період, без сумніву, зіграло свою роль втрата пароводяної оболонки на початку Потопу, і це поступово зруйнувало парниковий ефект, а арктичні та антарктичні зони стали дуже холодними.
Під час і безпосередньо після Потопу величезна теплова енергія, що вийшла з глибин, перетворила на пару величезну кількість води, і ця пара у великих кількостях перемістилася до полюсів під дією атмосферної циркуляції, що розвинулася після Потопу, і там випала у вигляді величезної кількості снігу. Незабаром сніг перетворився на крижані плити, що почали розповзатися від місця свого зосередження.
Велика кількість вулканічного пилу, що утворився в результаті вулканічних вивержень після Потопу, швидше за все залишилась в атмосфері, викликавши сильне зниження температури на Землі завдяки відображенню більшої частини сонячного випромінювання.
Більше того, цей вулканічний пил, мабуть, наповнював атмосферу протягом сотень років після Потопу через вулканічну діяльність, що тривала, як про це свідчить велика кількість вулканічних порід у відкладеннях періодів, що безпосередньо прямували за Потопом (мабуть, у так званому третинному та плейстоцені).
Такі супутні процеси сприяли зниженню температури в атмосфері, на суші та в океані, що прискорило утворення континентальних крижаних пластів.
Цікаво, що деякі посилання на льодовиковий період можна знайти в книзі Йова (37:9-10, 38:22-23, 29-30), який, мабуть, жив у його кінці. (Йов жив у країні Уца, нащадка Сіма (Буття 10:23), тому навіть найконсервативніші біблійні вчення згодні з тим, що Йов жив, мабуть, між часами Вавилонської вежі та Авраама.)
Господь запитав Йова з бурі: «З чийого лона виходить лід, і хто виношує в собі небесний іній ? Адже вода, застигає й стає, наче камінь, – навіть безодні вод замерзають!» (Йов 38:29-30).
Такі питання припускають, що Йов знав, чи з власного досвіду, чи з сімейних спогадів, про що говорив Господь. Не викликає сумнівів, що тут посилання як на раптовість настання льодовикового періоду, так і на його наслідки.
НАСЛІДКИ
Поверхня землі, що піднялася з-під вод Потопу, була, зрозуміло, позбавлена рослинності, оскільки те, що росло на землі до Потопу, виявилося знищеним і/або похованим.
В результаті потрясінь, викликаних Потопом, вміст двоокису вуглецю в атмосфері також, мабуть, знизився (велика кількість двоокису вуглецю розчинилася у водах Потопу, ще більше з’єдналося з вуглекислими солями кальцію, перетворившись у вапняк.)
Згодом, проте, зерна та гілки рослин, що існували до Потопу і збереглися, пустили коріння і знову проросли, одночасно з цим зростаюче біосередовище почало знову виділяти в атмосферу двоокис вуглецю.
Завдяки цим процесам в атмосфері врешті-решт накопичилося достатньо цього газу, що викликало підвищення температур до рівня, достатнього, щоб почалося танення льоду та його відступ до нинішніх кордонів.
За століття, поки тривав льодовиковий період, багато великих тварин, що вийшли з Ковчега і спочатку вижили і розмножилися, згодом через корінні зміни в кліматі та навколишньому середовищі втратили здатність розмножуватися і вимерли, деякі ж, як мамонти, вимерли внаслідок катастрофи, пов’язаної з цими різкими змінами.
Коли пізніше льоди стали відступати і умови випадання опадів знову змінилися, багато вологих раніше районів (з достатньою кількістю води) стали посушливими, і через це вимерло ще більше тварин.
Великий катаклізм Потопу з меншими за розмахом катастрофами заледеніння, вулканічної активності і потім зневоднення (посухи) докорінно змінили риси Землі та її жителів.
Примітки
1. Lambert A. and Hsu, K. J., 1979. Non-annual cycles of varve-like sedimentation в Walensee, Switzerland.
Sedimentology, vol. 26, pp. 453-461.
2. Austin, SA, 1986. Mount St. Helens and catastrophism.
Процедури першої міжнародної конференції на творчість, створення національних феноменів, Pittsburg, vol. 1, pp. 3-9.
3. Це не означає, що такі борозни в породах зроблені не льодом, цілком можливо, що вони викликані зледенінням справжнього льодовикового періоду, але при цьому немає необхідності говорити про якісь раніші льодовикові періоди.
4. Найцікавішу та найґрунтовнішу компіляцію наявної інформації щодо заморожених мамонтів можна знайти у книзі The Waters Above, by Dr. Joseph C. Dillow, Moody Press, Chicago (1981).
Примітка: При написанні цього розділу використані матеріали статті Генрі Морріса «Льодовиковий період» у журналі «Кріейшн Екс Ніхіло», т. 11 (2), 1989, сс. 10-12. Висловлюємо свою вдячність.