Дослідження, опубліковане в Journal of Epidemiology & Community Health, показало, що догляд за дітьми в дитячих дошкільних закладах пов’язаний із кращими емоційними та соціальними результатами для дітей, ніж ті, за якими доглядають вдома.
Водночас дослідження, опубліковане в American Educational Research Journal, навпаки, виявило, що більше часу, проведеного дітьми поза спілкуванням з рідними, призведе до погіршення їх соціальних навичок.
Причина, чому я порушую це питання, полягає не в тому, щоб розпочати дискусію чи варто віддавати дитину до дитячого садка, і якщо варто, то коли?
Те, що я намагаюся проілюструвати, — це нездійсненні завдання, які постають перед батьками, коли справа доходить до «робити все можливе» для своїх дітей. Обидва згадані вище дослідження мали дуже схожі цілі: з’ясувати вплив дитячих садочків на маленьких дітей. Однак вони обидва мають дуже різні результати.
У світі, де будь-яку інформацію можна здобути в один клац, батькам доводиться робити неймовірно складний вибір. Ми всі хочемо кращого для наших дітей, ми хочемо, щоб вони мали найкращий початок життя, і ми хочемо дати їм найкращі можливості, які призведуть до найкращих результатів.
Батьки шукають «найкращих» — одне з найпоширеніших запитань, які задають за роки, коли я працюю з мамами.
- Яка найкраща переноска для дитини?
- Яка марка дитячого харчування найкраща?
- Який найкращий стиль виховання?
- Який найкращий вік для відвідування садочка?
- В якому віці йти до школи?
- Яка найкраща школа в районі?
- На які гуртки записатися?
- Який найкращий спосіб реагувати на [вставте поведінкову проблему тут] моєї дитини?
Наша неймовірна любов до наших дітей спонукає нас давати їм усе найкраще та прагнути досконалості. Це благородний ідеал, який також викликає стрес, сповнює почуттям провини та може змусити нас відчувати себе виснаженими.
Боротьба справжня. Я знаю це, тому що я пройшла через це – я живу цим.
Коли я вперше дізналася, що вагітна, я підійшла до свого майбутнього батьківства, як відмінниця. Я знайшла «найкращі» книги про виховання дітей, дослідила популярні поради щодо виховання дітей і вирішила бути найкращою мамою для своєї дитини. Інформація, яку я отримала, мала надійні наукові докази. Дослідники та експерти зробили висновки, і результати, здавалося, говорять самі за себе.
Потім народилася моя дитина, і все розвалилося. Прагнучи до якнайкращого, здавалося, що я дію якнайкраще. Однак, я не отримувала результатів, які обіцяли експерти з виховання дітей.
Моя дитина плакала. Мій малюк влаштував істерику. У мого дошкільника був вибірковий слух. Мій молодший школяр любить скаржитися на те, яке несправедливе його життя. І коли моя дитина стане підлітком, я майже впевнена, що він хоча б раз скаже мені, що ненавидить мене.
Коли справа доходить до батьківства — і людської поведінки — ніхто з нас насправді не має розуміння. Ми маємо досить гарне уявлення про те, як має бути, але ми насправді не знаємо, який спосіб є найкращим, щоб цього досягти.
Ось чому для кожного дослідження, яке доводить, що XYZ є найкращим, ми також можемо знайти інше дослідження, яке говорить прямо протилежне. (За винятком, можливо, досліджень, які вивчають вплив куріння сигарет у присутності дітей. Вони, можливо, покажуть, що це не приносить жодної користі. Якщо, звичайно, це дослідження не фінансується Big Tobacco?)
Люди, як відомо, непередбачувані; чому ми повинні очікувати чогось меншого від досліджень людської поведінки? Результати досліджень також не дуже надійні, тож як ми можемо очікувати отримати остаточну відповідь щодо того, що найкраще?
Дозвольте мені прояснити думку. Я не закликаю до того, щоб батьки нехтували своїми дітьми чи навіть завдавали їм шкоди. Є певний мінімум, який, на мою думку, повинні забезпечити кожні батьки, незалежно від того, підтверджено це дослідженнями чи ні.
Прагнення бути кращими та гарантувати, що наші діти отримують більше, ніж необхідний мінімум, — усе це добре. Однак прагнення до досконалості та переконання, що те, що ми маємо, є «найкращим», може призвести до того, що батьки почуваються знесиленими, виснаженими та незадоволеними.
Хвилюватися – значить бути батьками. Ми хвилюємося, чи не зашкодимо нашим дітям своїми діями та рішеннями. Ми хвилюємося, чи достатньо ми дали нашим дітям фізичної, соціальної та психічної безпеки. Ми хвилюємося, чи дали ми їм належні навички та можливості бути щасливими в житті.
Але не дозвольмо турботам знесилити нас до такої міри, що ми або пошкодуємо про свої рішення, тому що вони не виявилися «найкращими», або не зуміємо їх прийняти, тому що ми просто не можемо знайти «найкращих».
У батьківських колах є термін, який називається «достатньо хороше батьківство», і мені подобається те, що він підтримує. Це поняття, запропоноване Дональдом Віннікоттом, новатором у перинатальній психотерапії, закликає нас бути достатньо хорошими батьками, а не ідеальними чи найкращими. Цю думку повторює педагог із питань виховання дітей Ген Муір, який каже, що, попри всі поради та стратегії, батьки повинні прагнути правильно виконувати їх приблизно в 30% випадків. Тепер це досяжна планка.
Тож відмовтеся від гарячкових досліджень того, що найкраще для наших дітей, і натомість знайдіть те, що підходить вашій родині. Що нам потрібно зробити, це просто забезпечити нашим дітям безпечне, любляче та турботливе середовище. Звичайно, прагніть бути кращими, але не турбуйтеся про те, щоб бути кращими. А щодо всього іншого, настав час повірити, що Бог зробить наші стежки — і стежки наших дітей — прямими.
