“Та даремно поклоняються Мені,
навчаючи людських заповідей”
(Євангелія від Марка 7:7)
Незважаючи на сотні книг, та статей присвячених обґрунтуванню дотримання святості недільного дня, суперечки про те, який, все-таки, день християнам слід шанувати особливим чином, не вщухають і донині.
Чи переніс Господь наш Ісус Христос усі преференції святого біблійного дня спокою, суботи, на день недільний, або ж субота, як і раніше, залишається єдиним днем семиденного тижня особливо виділеним Богом?
Чи існує у Святому Письмі основа для святкування першого дня тижня, неділі?
Чи ставилися апостоли до першого дня біблійного тижневого циклу, як до особливого дня або ж шанували сьомий день тижня, день суботній, дотримуючись 4-ї заповіді Закону Божого і залишаючись у цей день у спокої ?
Ці питання, як і раніше, викликають розбіжності серед богословів.
Одним із уривків Святого Письма, що використовується в полеміці, як прихильниками святості недільного дня, так і прихильниками суботи, є епізод з 20-го розділу книги Дії апостолів, що описує перебування апостола Павла в Троаді.
Ось цей уривок:
6 а ми, відпливли, після днів Опрісноків із Филип і прибули до них через п’ять днів у Троаду, де прожили сім днів.
7 Першого ж дня тижня, коли ми зібралися для ламання хліба, Павло, промовляв до них і, бажаючи відбути наступного дня, затягнув слово до півночі.
8 У горниці, де ми зібралися, було багато світильників.
9 А один юнак, на ім’я Євтих, сидів на підвіконні. Оскільки Павло довго промовляв, його здолав глибокий сон. Зморений сном, він упав додолу з третього поверху; його підняли мертвим.
10 Зійшовши, Павло припав до нього, обняв і сказав: Не тривожтеся, бо його душа в ньому!
11 Повернувшись він переломив хліб і спожив, і довго промовляв, аж до світанку, а після того відбув.
Дії 20:6-11
Цей уривок неодноразово наводився на захист ідеї про те, що перші християни, нібито, особливо шанували 1-й день тижня, неділю, і робили цього дня особливе служіння.
При цьому наголос робиться на вираз μια των σαββατων (міа тон саббатон) перекладений у перекладі Турконяка як “першого ж дня тижня”.
Сьогодні існує дві основні позиції розуміння цього уривка.
Перший варіант тлумачить час подій як “у суботу ввечері, після заходу сонця” і пояснює ламання хліба як зустріч, що відбувалася вночі, напередодні від’їзду апостола Павла вранці наступного дня.
Другий варіант тлумачення прямо протилежний першому і стверджує, що події, описані в 20 розділі книги Дії апостолів, відбуваються “в неділю ввечері”, а в понеділок вранці апостол Павло залишив Троаду.
На підставі саме цього тлумачення і робиться висновок про те, що апостоли, мовляв, особливо шанували перший день біблійного тижня, неділю, проводячи його у спокої, братерському спілкуванні та здійснюючи в цей день ламання хліба.
У цій статті, ми розглянемо питання про використання словосполучення μια των σαββατων (першого ж дня тижня) з книги Дії апостолів 20:7, як аргументу святості недільного дня.
Але спершу дамо слово нашим опонентам.
Ось типове розуміння уривку Дії 20:7-11 служителями церков які шанують неділю:
“Чому ви вирішили, що неділя була святковим днем, тільки коли імператор Костянтин зробив його такою?”
Християни задовго до цього святкували його, бо в цей день воскрес Спаситель.
До речі, у Писанні немає згадки, що апостоли в суботу вчиняли ламання хлібу, а про перший день тижня сказано.
У Діях у 20-му розділі стоїть “міа тон сабботон” – першого ж дня тижня.
Порівняймо з іншими місцями.
У Євангелії від Івана (Іван 20:1) мироносиці прийшли (до гробниці) в перший день тижня вранці, там також стоїть “міа тон сабботон”, а учням (Іван 20:19) Господь з’явився ввечері того ж першого дня тижня: “опсіас” (вечора) ті емера (дня) екейне (той) ті мия сабботон”.
Значить, дотримуючись Писання, якби ап. Павло зібрався з учнями в суботу ввечері, то було б так і сказано “опсіас ті емера тон сабботон”. Тобто у суботу ввечері.
Але сказано, що це був перший день тижня, що завжди так і перекладали”.
Отже, думка зрозуміла. Якби події відбувалися у суботу увечері, то так і було б написано “опсіас ті емера тон сабботон” (вечора дня того суботи).
А коли написано “міа тон сабботон” (першого ж дня тижня), то це було ввечері в неділю.
Тепер же, смиренно молячись про провідництво Духа Святого, спробуємо розібратися у цьому питанні.
Спочатку невелика історична довідка.
В юдаїзмі, як за часів Старого Завіту, так і за часів Нового Завіту, доба починалася, коли сонце сідало за обрій. Тобто нова доба починалася не опівночі, як зараз заведено, а із заходу сонця.
Коли сонечко ховалося і наставали сутінки, юдеї вважали, що розпочався новий день тижневого циклу.
Ніч проходила, потім наставав ранок, за ним, зазвичай, дуже спекотний день і нарешті, коли сонечко знову ховалося за обрієм, вважалося, що ще одна доба закінчилася, і почався наступний день тижня.
І знову повторювався той самий цикл.
Підставою для такого обчислення було оповідання книги Буття про створення світу. Ось як виглядає цей текст у Септуагінті, грецькому перекладі Старозавітніх книг.
Буття 1:5 “і був вечір, і був ранок – день перший
και εγενετο εσπερα και εγενετο πρωι ημερα μια
і зробився вечір і зробився ранок день один
Тому виконання щотижневої суботи як дня спокою, а також усіх церемоніальних субот (свят) відраховувалося від заходу сонця до заходу.
Ми можемо побачити це на підставі наказу з книги Левіт про початок та закінчення свята Йом Кіпур, яке було церемоніальною суботою.
Лев.23:32 “Він буде для вас суботою, відпочинком, тож упокорюйте ваші душі. Від вечора дев’ятого дня місяця і аж до наступного вечора святкуватимете вашу суботу”.
Ось цей уривок у Септуагінті
Лев.23:32
απο εσπερας εως εσπερας σαββατιειτε τα σαββατα υμων
від вечора до вечора святкуйте суботу вашу
Зауважмо, що в обох уривках, як у книзі Буття так і у книзі Левіт, використовується грецьке слово εσπερα (еспера) “вечір”, яке позначає час, коли сонце зникло за обрієм і почалася нова доба.
Тепер, розуміючи специфіку обчислення добового циклу за часів апостолів, ми можемо розглянути текст
Дії 20:6-11 ретельно його аналізуючи.
“Першого ж дня тижня, коли ми зібралися… У горниці, де ми зібралися, було багато світильників”
Питання про час проведення зборів зрозуміле!
“…було багато світильників ” (!) тобто збори відбуваються після заходу сонця.
Біблійний текст розповідає, що апостол Павло мав намір вранці їхати далі, тож бесіда затягується, а тут ще й подія з хлопцем на ім’я Євтих, який заснув, і випав з третього поверху!
Що, втім, не дивно, ніч на дворі!
Збори продовжуються, вже опівночі, але що робить апостол Павло?
“переломив хліб і спожив, і довго промовляв, аж до світанку”.
Ось і згадка про ламання хліба! Але… !
Павло продовжує бесіду! А потім, на світанку, … сідає на корабель і відпливає.
Подібна ситуація, пов’язана з необхідністю виїхати, вже була в апостола у Ефесі. (Дії.18:19-20)
“…увійшовши до синагоги розмовляв з юдеями. Як просили вони залишитися [в них] на довший час, то він не погодився… мені неодмінно потрібно провести свято, яке наступає, в Єрусалимі”(!)
Те ж саме, відбувається і в Троаді. В апостола мало часу, він поспішає!
“Павло надумав обминути Ефес, щоб не затриматися в Азії; бо він поспішав, аби при можливості бути в Єрусалимі на день П’ятидесятниці ” Дії.20:16
Ось причина їхніх нічних зборів, що затяглися аж до ранку! Апостол прагне використати кожну хвилину, бо планує їхати далі!
Продовжимо наше дослідження.
Священне Писання вчить, що доба по Біблії починається після заходу сонця.
Оскільки збори відбуваються, коли сонце вже сіло і було темно (потрібні були світильники), то фактично вже настав εσπερα (еспера), біблійний “вечір”, який після заходу сонця починав першу частину біблійної доби “ніч”, а потім, зранку зі сходом сонця, починалася друга частина доби, “день”, під час якої, апостол Павло вже плив на кораблі до Асона.
Тоді, згідно з Біблією, час, коли апостол проповідує і здійснює ламання хліба, це вже перший день тижня, темна пора, “ніч” неділі, що передує “дню” неділі.
Сучасний же житель будь якого міста сказав би, що зустріч тривала цілу ніч, від того часу як сонце сіло у суботу ввечорі і аж до ранку неділі.
Але прихильники святості недільного дня, у своєму тлумаченні, (посилаючись на вираз μια των σαββατων) вказують на зовсім інший часовий відрізок!
Як сказав би той самий житель сучасного міста, по їхньому розумінню зустріч відбулася ввечорі першого дня тижня, неділі, після того як апостол, начебто, повернувся з ранкового богослужіння !!!
І у якості аргумента, що начебто підтверджує таку думку, вони наводять два уривки з Євангелії від Івана у яких також використовується вираз μια των σαββατων.
Чи можемо, ми в рамках біблійного розуміння початку та кінця добового циклу, пояснити випадки використання одного і того ж виразу (міа саббатон) для позначення різного часу доби у Євангеліях та книзі Дії Апостолів?
Так! Дуже просто!
Почнемо з тексту Дії 20:7
спочатку наведемо текст грецькою
потім підрядковий переклад
та третім рядком переклад Турконяка:
εν δε τη μια των σαββατων συνηγμενων ημων κλασαι αρτον παυλος διελεγετο αυτοις
в же один (день) субот зібравшихся нас переломити хліб Павло розмовляв (з) ними
Першого ж дня тижня, коли ми зібралися для ламання хліба, Павло промовляв до них
Це той самий уривок, де знаходиться вираз μια των σαββατων перекладений, у перекладі Турконяка, як “першого ж дня тижня”.
Прихильники святкування неділі намагаються довести, що цей вислів (міа тон саббатон) у 20-му розділі книги Дії апостолів не може означати час після заходу сонця в суботу, оскільки цей же вислів використовується в 20-му розділі Євангелії від Івана для позначення відрізку часу в неділю від обіду і до заходу сонця, коли Спаситель з’явився своїм учням.
Спробуємо розібратися.
Чи справді тексти з книги Дії апостолів та Євангелія від Івана ідентичні?
Але для початку подивимося використання виразу μια των σαββατων в інших Євангеліях.
Перший з них знаходимо в Євангелії від Матвія.
Як і в попередньому випадку, спочатку наведемо грецький текст
потім підрядковий переклад
і третій рядок це переклад Турконяка
Матв.28:1
οψε δε σαββατων τη επιφωσκουση εις μιαν σαββατων ηλθεν μαριαμ…
після ж суботи ранком у одну суботу прийшла Маріамь…
Після суботнього вечора як розвиднялося першого дня тижня прийшла Марія…
Справді, у тексті стоїть вираз μιαν σαββατων перекладений у перекладі Турконяка як “першого дня тижня”.
Але!
Виникає питання: На який час доби першого дня вказує цей вираз?
Відповідь: Ні на який!
Справа в тому, що само по собі словосполучення (міа саббатон) просто каже, що це перший день.
Тоді, яка частина речення вказує, на те в який саме час відбувається подія?
Тут все зрозуміло, це слово επιφωσκουση (епіфоскусі) “ранком” і вираз οψε δε σαββατων (опсе де саббатон) “після ж суботи”, як переведено в підрядковому перекладі.
Субота святилася “від вечора до вечора”, отже, субота закінчилася, коли сонце сховалося за обрій. Після суботи настала ніч першого дня тижня і цієї ночі, а точніше наприкінці ночі, під ранок, Марія Магдалина та інша Марія, як каже євангеліст Матвій, прийшли “щоб навідатися до гробу”.
Отже, ми бачимо, що в даному уривку з Євангелії від Матвія йдеться про ранок неділі, причому текст спеціально уточнює “після ж суботи”.
Таким чином стає зрозуміло, що сам вираз μιαν σαββατων вказує лише на день тижня, коли відбувається подія, але не на час доби.
Розглянемо ще один уривок, цього разу з Євангелії від Івана.
Як і раніше спочатку грецький текст
потім підрядковий переклад
і третій рядок це переклад Турконяка
Іван.20:1
τη δε μια των σαββατων μαρια η μαγδαληνη ερχεται προι σκοτιας ετι ουσης εις το μνημειον
(у день) же один субот Марія Магдалина приходить рано вранці темряви ще існуючої до гробниці
Першого ж дня тижня Марія Магдалина прийшла вдосвіта, як ще було темно, до гробниці
Як бачимо у тексті знову присутній вираз μια των σαββατων.
Але текст уточнює, що мироносиці прийшли προι σκοτιας ετι ουσης (проі скотіас еті усіс) ” рано-вранці темряви ще існуючої”, тобто коли ще було темно.
Чому так?
Тому що, як ми вже з’ясували раніше, “від заходу сонця до заходу сонця” була субота і як свідчать Писання вони:
“…в суботу спочивали, згідно із заповіддю” Лук.23:56.
Нарешті, сонечко сховалося за обрій. Субота закінчилася.
Настала ніч першого дня тижня, неділі, і жінки, коли ще було темно, вже йшли “щоб навідатися до гробу”.
Що означає вираз (міа тон сабатон) у цьому уривку?
Те саме що й у попередніх! Перший день тижня!
А який вираз визначає час того, що відбувається?
Цей вислів προι σκοτιας ετι ουσης перекладений, у перекладі Турокняка, як “вдосвіта, як ще було темно”
І нарешті, останній уривок з Євангелії від Івана, який шанувальники недільного дня намагаються приєднати до попередніх.
Цей епізод описує як Ісус Христос з’явився апостолам після того, як Він воскрес.
Іван.20:19
ουσης ουν οψιας τη ημερα εκεινητη μια σαββατων και τον θυρων κεκλεισμενων…
існуючого отже вечора (в) день той один субот та дверей, закритих…
Того ж першого дня тижня пізньої пори, коли двері де зібралися [Його] учні були замкнені…
Тут ми знову знаходимо вираз (міа саббатон) перекладений, у перекладі Турконяка, як “того ж першого дня”.
Але!
У цьому уривку, на відміну від попередніх, час доби, у який відбувається дія, уточнюється грецьким словом οψιας (опсіас).
Це прикметник, який можна перекласти на нашу мову як “пізній” (пізній час, пізня година, вечір)
В Євангеліях це слово використовується, коли треба вказати на той час доби, коли світла пора дня завершується і сонце ось, ось, сховається за обрій і настане темрява εσπερα (еспера), біблійний “вечір” який починає нову добу.
Саме це слово використовує євангеліст Матвій, коли у своїй Євангелії описує, як Йосип з Аримафеї просив тіло Ісуса у Понтія Пілата.
Матф.27:57
οψιας δε γενομενης ηλθεν ανθρωπος πλουσιος…
вечора ж [того] що стався прийшов чоловік заможний…
Коли настав вечір пришов заможний чоловік…
Про який “вечір” οψιας (опсіас – пізня година) говорить євангеліст?
Це переддень суботи, останні години п’ятниці, коли перед заходом сонця тіло Ісуса зняли з хреста і поклали до гробниці.
Потім сонечко сховалося за небокрай і настала субота, і апостоли, а разом з ними і мироносиці, спочивали “згідно із заповіддю”.
Але повернемося до уривку з 20 розділу Євангелії від Івана.
Отже, як нам зрозуміти вираз (міа саббатон) в уривку Іван.20:19?
Як і в попередніх – перший день тижня.
А який вираз вказує на час доби, коли Ісус з’являється учням?
Це слово οψιας (опсіас) “пізня година” того дня, тобто першого дня тижня (міа саббатон).
Таким чином, ми приходимо до висновку, що уривок Святого Письма з книги Дії апостолів 20:7 -11 і уривок з книги Євангелія від Івана 20:19 не ідентичні, хоча обидва містять вираз μια των σαββατων, який, сам по собі, лише вказує на перший день тижня, не уточнюючи часу коли відбувається та чи інша подія.
Зібрання, описане в Дії 20:7-11, відбувалося вночі, після завершення суботи, коли сонце вже сховалося за обрій, що в біблійному розумінні доби фактично є початком першого дня тижня, і було пов’язане з від’їздом апостола Павла наступного ранку (ранку неділі) на кораблі до Асону.
А епізод коли Ісус Христос з’являється апостолам, описаний в Іван.20:19, навпаки, відбувається наприкінці світлого часу того самого першого дня тижня, коли мироносиці повернувшись від гробниці повідомили апостолам, що тіло Спасителя відсутнє. Христос з’являється учням перед заходом сонця, до того як настала темрява (і за біблійним розумінням почалася нова доба), на що ясно вказує контекст уривка та граматика грецького тексту.
Отже підсумуємо все вищесказане.
Спроба використати уривок Дії 20:7-11, як аргумент на користь того, що апостол Павло, нібито, особливо шанував перший день тижня не витримуює критики і є або незнанням культури того часу, або навмисним спотворенням початкового сенсу біблійного тексту.
Більше того, розглянуті уривки відкривають нам важливі моменти життя апостолів і ранньої християнської церкви.
Ми бачимо, що для апостолів і жінок мироносиць субота була днем, коли вони перебували в стані спокою, “за заповіддю” Лук.23:56.
Але як тільки, по закінченні суботнього дня, сонце сідало за обрій, і за вченням Біблії розпочинався перший день тижня, неділя, вони починали вирішувати поточні робочі питання.
І мироносиці йдуть до гробниці Христа.
Жодного особливого чи благоговійного ставлення до першого дня тижня вони не виявляють.
Через багато років апостол Павло виявляє таке саме ставлення до першого дня тижня.
Сьомий день тижня, суботній день, для нього – це особливий день, але щойно сонце сідає і настає неділя, апостол Павло, так само як і жінки мироносиці, не виявляє жодного особливого побожного ставлення до цього дня, а вранці неділі взагалі вирушає в подорож.
Тоді цілком природнє постає питання.
Якщо Слово Боже нічого не говорить про святість недільного дня і не містить прикладів шанобливого ставлення до цього дня з боку першоапостольської церкви, звідки ж тоді з’явилася сама ідея першості неділі над суботою?
Особливе ставлення до першого дня тижня усього лише людська традиція.
Тому наприкінці наших роздумів буде доречно навести невелику цитату:
“Це свято (неділя), як і всі інші церковні свята, завжди було лише ЛЮДСЬКИМ ВСТАНОВЛЕННЯМ, яке не мало жодного відношення до апостолів, у яких не було жодного наміру закріплювати святкування першого дня тижня Божественним наказом.
Святкування неділі також не має жодного відношення до ранньої християнської апостольської церкви, яка свято дотримувалась суботи і навіть не думала про те, щоб перенести Божественну заповідь про суботу на неділю.
Можливо, ця помилка почала входити до церкви десь наприкінці другого століття, і християни на той час уже стали вважати гріхом працювати цього дня.
(Augustus Neander, The History of Christian Religion and Church, p. 186)
