Автор: Джоан Макнотон
Ви коли-небудь думали, що інші набагато благословенніші за вас? Мені соромно зізнатися у цьому, але я так думала. Нещодавно я провела кілька днів у ліжку, страждаючи від виснажливих симптомів вовчанки. Я була виснажена і не могла придумати жодного приводу, за що можна було б висловити подяку Богу.
У моїй голові крутилися похмурі думки. Я була у депресії!
Вовчанка кардинально змінила моє життя.
Є певні обмеження. Потрібно уникати або обмежувати час перебування на сонці.
І я проводжу більше часу, відпочиваючи в ліжку, аніж займаючись справами.
Я не можу мандрувати. Через хронічну втому я більше не проводжу стільки безтурботного часу, скільки мені хотілося б, на природі, прогулюючись навколишніми стежками.
О, як я сумую за своїм колишнім «життям», яке довгий час вважала само собою зрозумілим!
Соромно визнавати, але іноді потрібна трагедія, чийсь вираз подяки або вихід з безнадійної ситуації, щоб пробудити в мені дух подяки, нагадуючи, наскільки я щаслива, незважаючи на те, що в мене вовчанка.
Один такий випадок стався, коли одного чудового літнього ранку я їхала на роботу . Я встигла на пізній експрес-автобус і була приємно вражена, виявивши вільне місце поряд із колегою, якого давно не бачила. Після взаємних привітань наша розмова перейшла до двох її синів-підлітків.
Як і більшість гордих батьків, вона з хвилюванням згадала, що її сини ходять до християнської школи-інтернату. Вона рідко бачила їх, але справи в них йшли добре. Вона сказала, що зараз розлучена і виховує дітей одна. Для того щоб утримувати їх, їй доводиться працювати на двох роботах.
Вона наголосила, що вони «хороші хлопчики», і була вдячна їм за те, що вони дотримувалися цінностей та моралі, які вона їм прищепила. Вона не стикалася з проблемами, з якими стикалися більшість розлучених батьків-одинаків зі своїми дітьми, і була вдячна Богові за Його турботу про них.
Потім вона зробила заяву, яку, сподіваюся, я ніколи не забуду: «Іноді я така вдячна Богу, що нічого в Нього не прошу. Все, що я можу зробити, це тільки дякувати Йому!»
Її надихаючі слова пролили світло на мою власну невдячність. Я зрозуміла, що провела більшу частину свого життя, просячи Бога про милість, але не дякував Йому за Його благословення.
Я вдячна за цю випадкову зустріч.
Сьогоднішній погляд на цю зустріч допомігає мені зрозуміти, наскільки я щаслива.
Більшість людей, які страждають на вовчанку, перебувають у набагато гіршому становищі, ніж я.
Це нагадує мені, що, незалежно від обставин, я завжди можу знайти щось, за що можу бути вдячною.
За матеріалами видання Adventist Review
