Алан Рейнах
You might also like
Адвентистська надія полягає в тому, що Господь є нашою Скелею, що заслуговує на довіру і нашим Надійним Владикою, Який встановить Своє Царство Свого часу Своєю власною рукою без будь-якої допомоги з боку людини. Проте завжди були християни, які вважали, що Богові потрібна їхня допомога, щоб встановити Царство Боже тут і зараз.
Так і сьогодні в Сполучених Штатах існує потужний рух, пронизаний ідеєю про те, що Америка є християнською нацією і має стати ще більш явно християнською через застосування політичної та духовної сили та авторитету.
Майже блюзнірсько думати, що релігійні та політичні лідери встановлять на землі щось на зразок Царства Божого. Колись цей рух називали просто «правими християнами». Останнім часом він став відомим як християнський націоналізм.
Біблійна перспектива
Адвентисти сьомого дня знають, що означає бути маргіналами. Ми стикаємося з систематичною дискримінацією щодо можливості дотримуватися суботи як на робочому місці, так і в наукових колах, при цьому як робітники, так і учні виключаються через дотримання заповіді щодо суботи. Тим не менш, оскільки ми поділяємо так багато спільних біблійних цінностей з іншими віруючими християнами, ми однозначно ризикуємо піддатися християнському націоналістичному порядку денному.
Зрештою, чому б державі не зберегти «традиційний» шлюб між чоловіком і жінкою чи не постаратися запобігти вбивству безневинних ненароджених людських життів?
Багато хто вбачає в цьому цілком розумні соціальні цілі, що заслуговують на політичну підтримку і відданість.
Але давайте зробимо крок назад і подивимося на наші політичні та соціальні цінності у біблійній перспективі!
У видінні пророка Даниїла про великого бована із золотою головою, що представляє Вавилонське царство, та інших металів, що представляють наступні царства, камінь, висічений без людських рук, зруйнував усі ці людські царства, став великою скелею і наповнив усю землю.
Для адвентистів сьомого дня образ скелі набуває апокаліптичного значення серед політичних і соціальних потрясінь. У цому образі зосереджена надія на наступ царства іншого роду, на відміну від гнітючих, насильницьких інститутів людського походження; Царства Божого, де народ Божий безпечно буде мешкати з Богом.
Це Царство отримало розвиток у служінні Ісуса, коли мати Івана та Якова, «синів грому», єврейська мати, якою вона була, попросила Ісуса дати двом її синам милість сісти по обидва боки від Його престолу.
Мати хотіла того, чого хочуть усі матері: переваги для своїх синів.
Вона чекала, що Ісус як Месія займе Свій престол і правитиме всіма народами залізним жезлом. Вона хотіла Царства Божого.
Ісус лагідно дорікнув їй: «князі народів володіють ними, і сильні світу панують над ними. Не так буде у вас: бо хто хоче між вами стати великим, той нехай буде вашим слугою» (Мт. 20:25).
Панування і влада – вони утверджуються язичниками і в усіх людських царствах мають бути зруйновані каменем, висіченим без людських рук. Вони не повинні затверджуватись церквою; вони по праву належать одному Богові.
У 1 розділі книги Дії апостолів розігрується аналогічна сцена, тільки цього разу учні запитують: «Господи, чи не в цей час Ти відновиш царство Ізраїля?» (вірш 6).
Про що вони насправді питали? Чи зможемо ми, нарешті, сісти праворуч і ліворуч від Тебе і правити з Тобою в Твоєму царстві?
Вони були настільки занурені в месіанське уявлення про сина Давида, який вижене римлян, як Маккавеї вигнали греків, що навіть після хреста вони не розуміли цього по-справжньому.
Не та жінка
«Не вам знати часи і строки, котрі Отець встановив Своєю владою» (вірш 7), – відповів Ісус.
Визначення доль імперій і царств і встановлення Божого Царства — це було справою Божої влади.
Ісус сказав: “Але ви приймете” іншу силу; не владу правити, а силу Святого Духа.
«І ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії — і аж до краю землі» (вірш 8).
Єдина сила, яку Бог коли-небудь делегував церкві, – це сила Святого Духа.
Влада правити від Його імені? Ні, це не варіант.
Насправді в Біблії є дуже глибокий символ того, чим стає церква, коли отримує політичну владу, щоб сісти верхи на звіра і тримати кермо правління: « Великий Вавилон — мати розпусниць і земних гидот» (Об’явл. 17:5).
Символ жінки представляє церкву. У 12 розділі книги Об’явлення жінка зображена одягненою у біле, символ чистоти та праведності.
Але жінка з 17 розділу книги Об’явлення одягнена в царські кольори, багряний і пурпуровий, і вона «сп’яніла від крові святих і від крові свідків Ісуса» (вірш 6).
Вона стала нетерпимою, силою, що переслідує, тому що тепер володіє силою меча, і вона не боїться використовувати його проти інакодумців.
Адвентисти сьомого дня завжди були на висоті, коли ми були контркультурними інакодумцями.
На початку історії адвентистського руху ми виступали проти рабства та допомагали Підземній залізниці, щоб допомогти рабам уникнути рабства.
Зростаючи, ми виступали за стриманість і підтримували заборону на алкоголь, бо бачили, як чоловіки поводяться зі своїми дружинами та дітьми, коли нап’ються.
Пізніше ми були в авангарді навчання людей тому, як кинути палити.
У наших найкращих проявах ми ніколи не зможемо відповідати культурі. Церква завжди має закликати суспільство до набагато вищих моральних і духовних стандартів, ніж ті, які можуть бути досягнуті урядом чи законом.
Однак сьогодні американське християнство збилося зі шляху. Воно прийшло до того, щоб потурати тому, що Еллен Уайт називає “цей обвинувальний дух”, холодний, критичний, невблаганний дух, який характеризує фарисейство. Ще на початку історії адвентизму вона зауважила, що цей дух спонукає церкву «…вдаватися до примусу. Наскільки це в їх силах, вони змушуватимуть людей підкорятися їхнім уявленням про те, що правильно. Це те, що . . . церква робила. . . щоразу, коли вона втрачала благодать Христову. Виявившись позбавленою сили любові, вона потяглася за сильною рукою держави, щоб нав’язати свої догми та змусити виконати свої укази. . . . Коли церква починає шукати підтримки у світській владі, видно, що вона позбавлена сили Христової — Божої любові»*.
Відкинути законництво
Адвентисти сьомого дня не можуть дозволити собі бути ошуканими політичними устремліннями наших християнських братів і сестер. Як релігійна меншість ми ніколи не прагнули влади в цьому світі.
Натомість ми бажаємо “кращої країни, тобто небесної», і знаємо, що Бог приготував для нас місто (Євр. 11:16, KJV).
Ми очікуємо пришестя каменя, висіченого без людських рук, який рознесе вщент усі людські імперії і створить царство, яке ніколи не зруйнується, місце, де лев ляже з ягнятком і буде їсти солому, як віл, і не будуть робити зла та шкоди на всій святій горі Божій.
Ми більше не боротимемося за контроль над зброєю, аборти, права ЛГБТК+, молитви у школі, скорочення соціального забезпечення чи контроль над Верховним судом.
Вавилон упав, бо він стверджує усім народам. . . Зроби що небудь! Він нав’язує волю народам.
Церква стає блудницею, оскільки вона шукає та набуває політичного впливу. Вона напоїть народи вином гніву своєї розпусти. Блуд визначається як аморальні інтимні відносини. З ким блудить Вавилон?
З народами; із політичним істеблішментом. Церква та держава стали близькими, що дуже символічно.
І який плід цієї близькості? Усі народи п’ють вино Вавилону. П’янке вино Вавилона призводить до гонінь на святих, доки вона не сп’яніє від крові святих та свідків Ісуса.
Це попередження другого ангела про те, що суміш церкви та держави є смертельною.
Еллен Уайт зауважила, що дух, який веде церкву до переслідувань, слідує формулі “колода або соринка”, звинувачуючи інших у своїх гріхах.
Протягом багатьох років адвентистів звинувачували в тому, що вони є законниками.
Заради справедливості потрібно зауважити: жодна церква не застрахована від законництва.
Так, ми маємо свою боротьбу з законництвом, але зовсім не з тієї причини, в якій нас звинувачують.
Нас звинувачують у законництві через нашу відданість суботі. Але, зрештою, ті хто нас звинувачують прагнутимуть нав’язати свою версію суботи та довести, що вони є справжніми законниками.
Для нас субота залишається «спокоєм для народу Божого» (Євр. 4:9), спокоєм у благодаті та праведності Христа.
Серед усіх людей хто, як не адвентисти повинні знати, що закон не врятує ні окремих людей, ні націю. Євангеліє Вавилона – це євангеліє закону. Це спроба врятувати націю. Наше завдання – проголошувати благодать Христову і закликати всіх повернутися до поклоніння Творцеві в час Його суду.
Наша надія не у встановленні тисячолітнього Царства Божого як земного володарювання, а в Скелі, камені, висіченому без людської руки, що виросте в гору і наповнить землю.
Наша надія у Скелі.
Алан Рейнах — директор зв’язків із громадськістю та релігійною свободою Тихоокеанської уніонної конференції Церкви адвентистів сьомого дня.
За матеріалами Adventist Review
