11 березня 2023 року помер Вільям Джонсон* редактор та засновник журналу «Адвентистський світ» (Adventist World), міжнародного видання Церкви адвентистів сьомого дня.
Ми пропонуємо нашим читачам матеріал що був написаний на основі останнього інтерв’ю з Джонсоном яке було взято 2 лютого 2023 року, за кілька тижнів до його несподіваної смерті.
You might also like
Автор: Сандра Блекмер.
… дата була записана у його календарі – 18 лютого 2004 року. Вільям (Білл) Джонсон, на той час редактор Adventist Review, запланував зустріч зі своїм начальником, президентом Генеральної Конференції (ГК) Яном Полсеном, щоб обговорити деякі робочі питання. Але коли того дня він увійшов до кабінету Полсена, президент ГК швидко відмахнувся від питань Джонсона і поділився проблемою що його турбувала:
“Нам потрібен журнал, що, як універсальний засіб, зможе допомогти нам зберегти єдність адвентистів у всесвітній церкві”, – сказав Полсен. “І я хотів би, щоб співробітники Adventist Review вивчили це питання та розробили план як це можна зробити”.
Як вам таке завдання?
Безкоштовно, для членів церкви, надіслати церковну газету приблизно в 1 мільйон будинків по всьому світу і в першу чергу зосередити увагу на тих регіонах, в яких використовується англійська мова.
Якщо пізніше з’являться додаткові кошти, публікація також може бути перекладена іншими мовами.
Потім Полсен додав: «Наразі для цього плану немає бюджету, і ми не можемо надати вам додатковий персонал. Тому після того, як ви зробите всю цю роботу, вона може ні до чого не привести, тому що грошей може і не бути».
Прийняти неможливе
Завдання було складним, але «Білл відразу ж захопився ним», — каже Полсен. “Це чудова ідея – якщо ми зможемо її реалізувати”, – згадує він слова Джонсона.
Спогади Джонсона схожі. «Я був здивований, — каже він, — але, чесно кажучи, приємно здивований».
Описуючи основну місію публікації як допомогу «об’єднанню церкви для зміцнення єдності нашої напрочуд різноманітної церкви», Джонсон вказував, що «…я особисто відчував, що це дуже необхідно. Мільйон думок промайнули в моїй голові. Мені залишалося всього кілька місяців до свого сімдесятиріччя, і я планував вийти на пенсію в найближчі рік чи два, але я дав зрозуміти старійшині Полсену, що я згоден, я зроблю це; і я постараюся, щоб мій персонал теж підтримав цю ідею».
Ідея всесвітньої церковної газети не була спонтанною для Полсена, який служив президентом Генеральної Конференції з 1999 до 2010 року. Протягом багатьох років він відчував на собі обов’язок розробити способи зміцнення єдності серед адвентистів сьомого дня в усіх 13 дивізіонах церкви.
«Коли я приїхав до Генеральної Конференції як віце-президент у 1995 році, я вже жив у кількох країнах і був свого роду інтернаціоналістом. Мене завжди дуже непокоїло те, як ця, дуже різноманітна, адвентистська родина триматиметься разом», — каже він. «Це питання не давало мені спокою. Як ми збираємося триматися разом як міжнародна сім’я, якщо ми такі різні? Різниця між культурами не просто незначна — вона величезна».
Полсен зазначає, що серед членів церкви є почуття цікавості з приводу того, як «виглядає» міжнародна адвентистська сім’я за межами їхнього власного регіону. І, за його словами, вони запитують, як ці відмінності впливають на церкву.
За словами Полсена, коли керівники церкви розглядали можливість випуску глобального церковного журналу, то ставили такі питання:
Які ті основні цінності, що визначають нас як адвентистів сьомого дня?
Чи змінюється значення цих речей при перенесенні їх до іншого регіону світу?
Чи надають у моїй культурі деяким цінностям більшу вагу, ніж у іншій культурі?
«Це складні питання, – каже він. “Це мав бути журнал, який би виховував, інформував, стимулював і підтверджував наші спільні цінності”, – пояснює Полсен. «Це мало — просто сказати нашим членам, що ми разом як одна сім’я по всьому світу».
«Оскільки церква швидко зростає і розширюється, нам потрібно бути впевненими, що є щось, що охоплює та об’єднує нову спільноту адвентистів. У цьому сенсі «Адвентистський світ» також мав стати інструментом євангелізації», – додає він.
Виклик прийнятий
Потім Джонсон кинув виклик своїм співробітникам.
«Я майже відразу скликав штатних працівників Adventist Review і виклав те, що сказав мені керівник; але я також поділився з ними інформацією про те, що нині бюджету на ці роботи немає, і жодної додаткової допомоги надано не буде. Було лише бачення, яке могло ні до чого не привести», — каже Джонсон.
«У той час (з 1982 по 2006) ми відправляли матеріали до друку щотижня, тож у нас вже було достатньо багато справ. Тому зрозуміло, що деякі співробітники не дуже хотіли братися за новий проект; але незабаром вони змінили свою думку. Персонал Review чудово впорався з цим завданням.
Рой Адамс, помічник редактора, був одним із тих, хто не наважувався взяти на себе таку величезну додаткову відповідальність.
«Ми вже щомісяця публікували чотири випуски Adventist Review: North American Division, World, Cutting Edge та AnchorPoints, – каже Адамс.
«І на тлі безжальних дедлайнів, які тягли за собою ці випуски, додавався той факт, що наближалася сесія Генеральної Конференції, подія, яка спричинила за собою місяці і місяці виснажливої підготовки, не кажучи вже про «біганину щурів» для висвітлення самої події. А той факт, що директива прийшла без обіцянки додаткового персоналу, мимоволі приводив на пам’ять біблійну історію про єгипетських наглядачів, які вимагали, щоб ізраїльські раби виготовляли їм ту саму кількість цегли не надаючи їм соломи.
«Але як тільки я подолав ці первісні емоції, мої почуття стали відповідати меті та завданню нового проєкту», — додає Адамс. «Я завжди вважав, що якщо наша церква є всесвітньою, то наші лідери повинні мати друкований орган для постійного прямого зв’язку з усім адвентистським співтовариством по всьому світу. Це переконання змусило мене взятися за справу, приєднавшись до решти співробітників у виконанні важкого завдання».
Джонсон описує план розвитку глобальної церковної газети як багаторівневий. Різні аспекти включали в себе: редакцію, дизайн, виробництво, розповсюдження, фінансування та вплив на вже існуючий щотижневий випуск журналу «Адвентистський огляд». За його словами, чим більше він і його співробітники думали про це, тим більшим і складнішим ставало завдання. «Це було захоплююче дух завдання, всеосяжне, глобальне за своїми масштабами. Потрібно було вивчити можливості друку не тільки в Північній Америці, а й в інших регіонах світу».
Джонсон також повинен був розглянути можливі варіанти доставки і знайти спосіб досить швидко донести журнал до людей. Він зрозумів, що йому потрібен хтось, хто б допоміг зібрати всі дані, тому представив це питання своїм співробітникам на щотижневому зборах.
Пізніше, того ж дня, Мерл Пуар’є, на той час технічний координатор Adventist Review, а в даний час операційний менеджер обох журналів, запропонувала свою допомогу.
«Мерл надала неоціненну допомогу, – каже Джонсон. «У неї дуже деталізований розум, і вона дуже добре організована. Це було чудово для нас».
“Ніде не було зразків, на які ми могли б орієнтуватися”, – додає Джонсон. «Розіслати один і той же журнал по всьому світу — можливо, тільки адвентисти вигадали б такий план», — сміється він.
Співробітники редакційного відділу також потребували зміни парадигми свого способу мислення. Замість того аби виробляти контент для переважно північноамериканської аудиторії, тепер їм доводилося мислити глобально.
«Це мав бути журнал світового масштабу, – зазначає Джонсон. «Я сказав редакторам не використовувати американські фрази та ідіоми, уникати ілюстрацій з Америки. Нам потрібно було знайти контент, який буде цікавий світовій церкві. Для нас це був дуже тяжкий перехід».
Питання фінансування
Поряд із надією та мрією стояло і практичне питання фінансування.
Звідки візьмуться гроші?
Джонсон вважав, що Святий Дух дав відповідь на це питання через Стіва Роуза, заступника скарбника ГК у той час, який зараз служить скарбником Китайської уніонної місії.
«Всупереч тому, що думають деякі люди, Генеральна Конференція не має глибоких кишень чи необмежених коштів. Вона має невеличкий резервний фонд, але всі інші кошти закладені в бюджеті. Таким чином, не було якогось великого фонду, до якого можна було б піти і отримати кошти», — каже Джонссон. «Але Стів дуже тісно співпрацював із нами, і всім серцем підтримував проект. Він сподівався, що на потребу проєкту може відгукнутися церква в Південній Кореї».
Церковні засоби, які зазвичай передавались Генеральній Конференції, накопичувалися у Південній Кореї. Проте постанови уряду не дозволяли переказувати кошти у твердій валюті; лише у вонах, корейській валюті. Щоб конвертувати їх у тверду валюту, фонди повинні були сплатити високі податки.
«Ми зі Стівом поїхали до Південної Кореї та зустрілися з провідним податковим юристом, – згадує Джонсон. «Він пояснив вимоги закону і умови здавалися нездійсненними. Щоб розблокувати кошти, видавцем має бути церква у Південній Кореї. Це не могла бути Генеральна Конференція. Отже, ми повернулися з Кореї, думаючи про те що робити далі… ”
Потім на перший план вийшов П. Д. Чун, який нещодавно пішов у відставку з посади президента Північно-Азіатсько-Тихоокеанського дивізіону. “Дозвольте мені спробувати, сказав він”, – згадує Джонсон слова Чуна.
Чун наодинці зустрівся з деякими високопосадовцями, які, вислухавши дилему церкви, сказали: «Так, це закон. Але можливі винятки».
Два південнокорейські «Вісники» з адвентистського корейського видавництва в Сеулі були додані до редакції, і журнали для Кореї друкувалися там в адвентистському видавництві. Чун офіційно став членом правління журналу «Адвентистський світ». Таким чином, з цими коригуваннями Генеральна Конференція могла залишитися видавцем журналу, а гроші було легально розблоковано та використано для фінансування проєкту.
“Я вважаю це найбільшим дивом з того що відбувалося коли ми почали вадавати “Адвентистський світ” – те, як кошти стали доступні, і це сталося вчасно”, – говорить Джонссон. «Тільки Господь міг це зробити».
“Дивно, те, як це, майже неймовірне завдання, було так швидко організовано і все запрацювало, включаючи фінансування”, – говорить Полсен. “Я вважаю, що це був проєкт, натхненний небесами”.
Кризова точка
Видавницька асоціація «Ревью енд Геральд» (RHPA) у Хагерстауні, штат Меріленд, відіграла велику роль у плануванні та розвитку «Адвентистського світу». Однак вони не мали достатнього технічного персоналу, щоб охопити всі аспекти дизайну. Тому компанія Dever Designs, що належить і керується адвентистом сьомого дня Джеффом Девером, була найнята для розробки початкового шаблону нового 32-сторінкового журналу, зовнішній вигляд якого підходив би для таких регіонів як Африка, Європа та Північна Америка. Щомісячним дизайном залишався за «Ревью енд Геральд» .
«У міру того, як на горизонті маячила дата випуску першого номера «Адвентистського світу» і наближався крайній термін відправлення розроблених файлів в електронному вигляді в усі друкарні, ми зрозуміли, що нам не обійтися без допомоги», — каже Джонсон. «Це був кризовий момент. Ми повинні були показати журнал на Річній нараді у штаб-квартирі ГК у вересні [2005], а вже був початок серпня. Я був у відпустці зі своєю сім’єю того тижня, коли стало очевидно, що у нас великі проблеми».
Джефф Девер у найкоротші терміни погодився допомогти і взяв на себе відповідальність за зміст та дизайн журналу.
«Компанія Dever Designs працювала вдень та вночі, і ми вклалися в терміни, встановлені для друку, — каже Джонссон.
Dever Designs продовжувала працювати над дизайном Adventist World до 2017 року.
Запуск
Концепція журналу «Адвентистський світ» була схвалена на осінніх ділових зборах церкви 2004 року, а 2 липня на наступній, п’ятдесят восьмій, сесії ГК у Сент-Луїсі його концепцію було представлено делегатам. Перший випуск був запущений у вересні 2005 року і за протоколами Адвентистського Світовидання від 3 жовтня 2005 р., перший тираж склав 1,1 млн екземплярів. Кошторис річної вартості становив 2,5 мільйона доларів. У протоколі також зазначено п’ять випусків: Корея, Південно-Тихоокеанський регіон, Північна Америка, Інтер-Американський дивізіон та Транс-Європейський дивізіон. Стаття на обкладинці першого номера мала назву «Підпільна церква». З урахуванням потенційного використання журналу як інструмент обміну, Джонссон оцінив можливі 5 мільйонів читачів для кожного випуску. Журнали вирушали безпосередньо до дивізіонів, а відділення всесвітньої церкви брали на себе відповідальність доставити їх у різні уніони, конференції та громади.
«Під час запуску деякі люди говорили: «Ця ідея зникне, як тільки ви підете на пенсію, і вони перейдуть до чогось іншого», — згадує Джонсон. «Але проєкт існує, і через 18 років, ми кажемо Слава Богу!”
Розглядаючи стрімкий розвиток «Адвентистського світу» — з моменту його задуму у лютому 2004 р. до народження у вересні 2005 р. — Джонсон каже: «Тільки Господь зробив це можливим.
«Ці місяці були дуже напруженими та насиченими. Журнал фактично заволодів моїм життям. Я лягав спати з розумінням, що не знаю, що робити далі, а наступного ранку у мене вже була відповідь. Це відбувалося знову і знову і знову. Це було від Господа».
З цією думкою погоджується і Ян Полсон. «Я з самого початку був переконаний, що Святий Дух допомагає нам зібратися разом, – каже він.
Розширення охоплення
Хоча перший номер «Адвентистського світу» було надруковано англійською мовою, церковні лідери були сповнені рішучості розширити його охоплення, збільшивши кількість мов. Білл Нотт, який був обраний редактором журналів Adventist Review та Adventist World після виходу Білла Джонсона на пенсію наприкінці 2006 року, у 2007 році запросив до видавничої команди Клода Річлі.
На той час Річлі був заступником виконавчого секретаря Східно-Центральноафриканського дивізіону. Він багато подорожував, міг говорити кількома мовами і почував себе як удома на трьох континентах. Цей досвід, на його думку, є причиною того, що Нотт запросив його на посаду молодшого видавця та директора з маркетингу.
«Я вважаю, що він думав, що я маю багато зв’язків, які сприятимуть розширенню журналу», — каже Річлі.
«Я бачив у журналі великий потенціал, особливо в Африці, тому що багато тамтешніх членів не мали достатньо матеріалів для духовного зростання. Я також зрозумів, що його можна використовувати як інструмент євангелізації».
За вісім років роботи Річлі в офісі Adventist Review та Adventist World, «Адвентистський світ» досяг глобального поширення 33 мовами (у пресі та в Інтернеті) у більш ніж 150 країнах.
Загальна кількість друкованих екземплярів зросла приблизно до 1,5 мільйона при використанні 19 партнерів з друку та видавництва по всьому світу.
На сьогоднішній день близько 1,6 млн екземплярів журналу видаються дев’ятьма мовами і поширюються у 10 з 13 світових дивізіонів 11 місяців на рік.
У жовтні 2020 року запуск нового каналу WhatsApp дозволив більш ніж 2 мільйонам адвентистів, які говорять і читають на суахілі, отримати доступ до «Адвентистського світу» своєю рідною мовою. Співробітники ARMies тепер також випускають відео- та аудіоматеріли про те, як Бог змінює життя людей.
Визнаючи потребу в зменшенні обсягу церковної газети для деяких союзів та невеликих регіонів світу, Річлі ініціював випуск Adventist World Digest. Дайджест складається з 16 сторінок адаптованих матеріалів «Адвентистського світу» та випускається щокварталу, а не щомісяця.
«Світовий дайджест адвентистів було складено з урахуванням потреб та фінансових можливостей місцевих уніонів, – пояснює Річлі. “Його тираж дуже швидко зростає”.
Озираючись назад
Озираючись на свій досвід з створенням журналу «Адвентистський світ» та його швидким розвитком та охопленням усього світу, Джонсон віддає всю хвалу та славу Богу.
«Весь час, поки я був редактором Adventist Review найбільшим занепокоєнням у моєму серці, було падіння тиражу, — каже він. «Це мене турбувало, і ми багато працювали, щоб покращити це питання. Але настав час Інтернету і онлайн-публікацій. То була заздалегідь програшна битва. Коли я був редактором, я зазвичай казав, що не спатиму спокійно, поки друкований тираж журналу Adventist Review не досягне 100 000 екземплярів. І ми знову і знову прикладали зусилля, але цифри тиражу продовжували падати. Зрештою, я змирився: цього не станеться. І потім, майже на останньому подиху моєї роботи, виник «Адвентистський світ». Коли я побачив перший його номер, надрукований у чотирьох різних друкарнях, але в одному й тому ж самому вигляді, я був приголомшений. Тираж був 1,1 мільйона, а я мріяв про 100 тисяч.
“Це Господь» сказав я – «Той, якому ми служимо. Він Бог достатку, що діє за межами того, що ми просимо чи уявляємо. Наш Бог справді великий Бог».
Фото: Юліана Козоскі
* Вільям Джонсон.
з 1982 по 2006 рік редактор журналу Adventist Review
та редактор-засновник журналу Adventist World (з 2005 по 2006 рік).
Помер 11 березня 2023 року у Лома-Лінда, Каліфорнія, США
у віці 88 років.
За матеріалами Adventist World
