Без необхідності проявляти послух, у житті віруючої людини хрест втрачає свою цінність.
Подумайте про це: якби послух не був потрібний для життя у вічності, тоді Христу не треба було б вмирати замість нас, щоб виконати вимоги закону.
Проблемою законництва є не слухняність.
Проблема в тому, що людина думає, що колись зможе повністю коритися святому закону Бога своїми власними силами.
Але це не те, на чому я хотів би зосередитись у наступних кількох абзацах.
Зі зникненням риторики проти слухняності виникає інша і, я б сказав, більш тонка неправильна характеристика, в якій ми надто вузько визначаємо слухняність.
Коли справа доходить до наших дій, чи є, так би мовити, чорне та біле, правильне та неправильне?
Так! Звичайно!
Але чи це означає, що завжди є тільки один варіант того, що ми повинні робити в будь-якій ситуації?
Мабіть ні… Ні.
Як я приходжу до такого висновку?
Дозвольте мені пояснити мою улюблену частину Писання: Буття 3.
You might also like
Бог помістив Адама і Єву в незайманий Едемський сад з однією лише забороною: вони не повинні були їсти від дерева пізнання добра і зла. Саме це своєрідне обмеження використав диявол у своїй спокусі Єви. «Чи справді сказав Бог: Не їжте ні від якого дерева в раю?» (Бут. 3:1), — сказав він, перебільшуючи умову, ніби це переважувало те, що Бог припустив.
Насправді ж, початок Божої заповіді був сформульований позитивно, наголошуючи на тому, що людство могло зробити в послуху.
Він сказав: «Від всякого дерева в саду ти їстимеш» (Буття 2:16). Через явне співвідношення дозволених плодів до заборонених можливість коритися набагато переважувала спокуса згрішити.
Щодо забороненого плоду був лише один правильний вибір: не їсти його.
Але коли справа стосувалася варіантів їжі, в саду було більше можливостей, аніж Єва могла вичерпати за день!
Занадто вузько визначати послух тим, чого ми повинні уникати.
Поки ми живемо на межі того, що Бог заборонив, ми знаходимо Його заборони такими, що обмежують нас. Але якщо ми, по Його благодаті, вирішимо жити проявляючи послух, якщо ми триматимемося подалі від забороненого дерева, тоді нашому розуму відкриються безлічі можливостей перед що знаходяться перед нами.
Іншими словами, відданість послуху нас не обмежує.
Навпаки, віна відкриває максимально можливу свободу.
Свобода, вільна від провини, горя та страху і повна можливостей.
Ось як можна бути «найсуворішим дотримачем [Божого] закону», як Еллен Уайт говорить про Ісуса, і при цьому рухатися «у досконалій свободі».
* Еллен Г. Уайт, У небесних місцях (Вашингтон, округ Колумбія: Рев’ю енд Геральд Паб. Асен., 1967), с. 54.
Сіхулулекіле Дако є помічником редактора Adventist Review.
За матеріалами видання Adventist Rewiev
