Раніше посаду редакторки сайту УГІ обіймала Аліна Дар’єнко. Але настала пора змін. Нові часи – нові можливості. Тому новою редакторкою є працівниця телеканалу «Надія», волонтерка, журналістка Інна Сокольська.
Розкажіть про себе, що Ви любите та чим займаєтесь?
Привіт. Зазвичай такі питання вводять мене в ступор, тому що одразу із голови вилітають всі потрібні думки. Мене звуть Інна, зараз я працюю редакторкою сайту Українського гуманітарного інституту. Також паралельно є журналісткою Східно-Дніпровського медіацентру телеканалу “Надія”.
Я творча особистість. Напевно, тому і вибрала професію журналіст. Крім своєї безпосередньої діяльності дуже люблю різну творчість. Із дитинства малюю, займаюсь музикою, вісім років училась грати на піаніно. Люблю проводити час із друзями, спілкуватися. Після того, як розпочалася війна ще додалася волонтерська діяльність. Люблю Бога. Також мені подобається спілкування з однодумцями по вірі.
Яка у Вас освіта та де Ви навчались?
Ступінь бакалавра здобула в Українському гуманітарному інституті на кафедрі Журналістики. Також паралельно навчалася на кафедрі Германської філології. Тобто з УГІ маю два дипломи: журналіста і філолога. Не можу сказати, що здобувати освіту було легко. Я навчалася паралельно, і потрібно було встигати одразу вчитися і на стаціонарі, і заочно. Але вдалося врешті-решт закінчити, тому я не шкодую, що обрала саме ці дві спеціальності зі всіх можливих в Українському гуманітарному інституті. Після того як я закінчила УГІ, вирішила йти далі, тому вступила на магістратуру до Харківського національного університету імені Каразіна також на кафедру Журналістики. Захистила диплом якраз за місяць до початку повномасштабного вторгнення росії.
Охарактеризуйте себе двома словами?
Це важко… Тому що коли починаєш роздумувати над своїм характером, над тим ким ти є, то дуже важко вмістити всю себе, всю особистість в два слова. Але колись ми з друзями жартували, і вирішили що я “біла та пухнаста”. Це, звісно не два слова, а три, але добре мене характеризують.
Коли Ви вирішили керувати сайтом УГІ й чому?
З посадою редакторки сайту вийшла дуже цікава історія. Декілька років тому я замислювалась над роботою в УГІ, тому що мені подобається цей навчальний заклад. Мені хотілося працювати на кафедрі Журналістики, ділитися досвідом, який я вже здобула за час роботи на телебаченні. До того ж я сама не так давно була студенткою, тому розумію, як саме викласти матеріал, щоб і студентам було цікаво, і донести правильно, щоб більше з практикою було пов’язано. Але потім бажання й плани змінилися. Я більше зосередилась на своїй основній діяльності – на телебаченні.
А нещодавно, десь місяць тому мені написав заступник завідувача кафедрою Журналістики Богдан Синчак (колись ми навчалися в одній групі) і запропонував мені стати редакторкою сайту. Відверто кажучи я погодилася не одразу, бо розуміла яке це буде навантаження. До того ж, поєднувати з роботою на телебаченні не так вже й легко. Однак пороздумувавши, я вирішила погодитися. Це новий досвід — робота зі студентами. Знаю, що я можу щось їм дати і спрямувати на правильний шлях.
Для мене це нова сходинка. Організувати команду, роздати всім завдання, спрямувати в правильному напрямку — знаю, що отримаю досвід адміністратора. Він завжди корисний, незалежно від того, яку сферу діяльності оберу згодом. Сподіваюся, що мені вдасться керувати сайтом якісно, що мої колеги будуть задоволені, що їм буде цікаво зі мною співпрацювати.
Опишіть своє найбільше досягнення і дивовижний провал?
Почну з провалу, тому що хочеться закінчити на позитивній ноті. Аналізуючи своє життя, я дійшла висновку, що, напевно, найбільшим провалом є багато витраченого дарма часу. Тому що час, на жаль, повернути ніяк не можна. Тепер, коли я згадую всі ті перегляди відео на YouTube, чи безцільне гортання стрічки Інстаграму, чи якісь пости у Facebook, які не принесли ніякої користі, а тільки забрали час, розумію, що це моя велика помилка, яку виправити вже не можна. Але можна її уникати в майбутньому.
А ось найбільше досягнення — це те, що я обрала йти по життю разом з Богом. Мені було пʼятнадцять років, коли я охрестилася — сказала Богу “так”, і вирішила, що все життя я буду довіряти Йому. Буду намагатися виконувати Його волю в своєму житті, буду керуватися Його вимогами, Його законом Його бажаннями. За цей час я жодного разу про це не пошкодувала про це рішення, тому вважаю, що це моє найбільше досягнення.
Питання — Веніамін Степанюк
За матеріалами сайту Українського гуманітарного інституту
