Цивілізація до потопу
Що нам відомо про найпершу людську цивілізацію, яка жила до всесвітнього потопу?
Археологія дає нечисленні відомості. Насамперед це розкопки в районі міжріччя Тигра та Євфрату, і особливо в районі колишнього міста Ура. Тут виявлено низку культурних шарів, що залягають один над одним і містять залишки міста в різні віки.
Під шарами т.з. верхнього та середнього міст знаходиться шар мулу (до 2-3 м завтовшки) у якому немає залишків життєдіяльності. Під ним, останній шар, містить залишки допотопного поселення.
У м. Кіші знайдено залишки колісниці, кераміка, печатки та деякі інші сліди діяльності людей (під шаром нанесеної водою глини). Наявність колеса говорить про значний розвиток способів переміщення та використання домашніх тварин, друку – про своєрідну писемність, про знак власності та владу. Шар же мулу є свідченням того, що ця цивілізація була потоплена могутніми водами, що залишили після себе такий слід.
Але якими були спосіб життя і культура допотопного світу, розповідає тільки Біблія (Бут. 4-6).
Примітка 1. Розкопки в Урі звершувала Об’єднана Експедиція Університетського Музею Пенсільванії та Британського Музею під керівництвом доктора Ч. Л. Вуллі. Доктор Вуллі заявив, що триметровий шар глини над міськими залишками міг бути нанесений лише могутньою дією вод потопу, а не розливом річки (див. Ч. Л. Вуллі. “Ур Халдейський”).
Примітка 2. Розкопки у Фарі вів доктор Е. Шмідт із Пенсільванського Університетського Музею у 1931 р. (див. Журнал Університетського Музею, вересень 1931 р.).
Оновлення світу після потопу
Книга Буття, розділи 8-10
Після того, як зійшли води великого потопу, Господь наказав Ною та його родині вийти з ковчега і випустити всіх тварин та птахів. Врятованим була надана нова можливість заселити простори планети.
Ной та його сім’я здійснили богослужіння подяки. Тоді ж Господь знову “поблагословив Ноя та його синів, і сказав їм: Плодіться й розмножуйтеся та наповнюйте землю…” (Бут. 9:1).
Було встановлено Заповіт (союз) між Богом та жителями землі. Ознакою заповіту стала веселка в небесах (Бут. 9:9-18).
Після закінчення потопу Ноевий ковчег зупинився на горах Араратських (Бут. 8:4). Звідси нащадки Ноя розпочали свою подорож до долини у Шінеарському краї.
Їм довелося перетнути гори Загрос і увійти в долину зі Сходу (Бут. 11:1, 2). Тут, у долині Шінеар (Месопотамія), вони заснували низку найдавніших міст.
Наступна хвиля переселення була здійснена Ашшуром та його нащадками, які заснували міста Ніневію, Калах та ін. Ці міста стали ядром стародавньої Ассирії.
Міста царства Німрода
Вавилон (євр. Бавель), баб-ілі, “брама Бога”. Найдавніше місто на р. Євфрат. Руїни стародавнього Вавилону знаходяться за 90 км від сучасного Багдада.
Ерех (Урук), місто на р. Євфрат на південь від Вавилону (Бут. 10:10), нині Варка. Місто, де царював Гильгамеш.
Аккад (шумер. Агеде), місто на півночі Вавилонії. Центр держави Саргона 1 Стародавнього.
Калне (Халне), місто в Шінеарській землі, яким володів Німрод (Бут. 10:10). Можливо, Ніппур.
Велике пророцтво Ноя
Книга Буття, 9:18-29
Одне з найдавніших пророцтв, дане після потопу праотцем Ноєм, датується приблизно 2500 до Р.Х.
У цьому пророцтві накреслено історичні процеси, які відбуватимуться упродовж тисячоліть та охоплять цілі континенти.
Всі три сини Ноя – Сим, Хам та Яфет – крім того, що були зобов’язані своєму батькові життям, знали і його особисті риси. Вони усвідомлювали перевагу Ноя перед сучасниками і те, що він був гідний поваги. Але один із синів, Хам, одного разу спробував принизити свого батька (Бут. 9:20-22).
У цьому незначному, на перший погляд, вчинку відкрився характер Хама, його нешанобливий і невдячний дух, що говорить про самозвеличення і нахабство. Немає підстав припускати, що потім він покаявся, бо в цьому випадку гнів батька був би пом’якшений. Сим і Яфет, навпаки, виявили глибоку повагу до Ноя. “Сим і Яфет, взявши плаща, накинули собі на плечі й, повернувшись спинами, підійшли та прикрили наготу свого батька” (Бут. 9:23). У незначній життєвій ситуації розкрилися характери трьох синів, які започаткували три великі групи народів. І тут, біля самого початку історії, Бог сповістив різні шляхи, якими підуть нащадки Хама, Сима та Яфета.
“Пророцтво Ноя не було викликано почуттям обурення чи ворожості. Воно не визначило характер і долю його синів. Але його пророцтво вказувало і на наслідки того життя, яке кожен із них вибрав, і на те, до чого вони могли прийти, розвинувши в собі відповідні риси”1.
Син Хама – Ханаан, очевидно, виявляв ті ж самі схильності, що і його батько. Тому пророцтво про долю роду Хама прозвучало так: “Проклятий будь Ханаан. Рабом із рабів він будет у своїх братів! Благословен Господь, Бог Сима, – додав він, – нехай Ханаан буде йому рабом! Нехай поширить Бог Яфета, і нехай він живе в помешканнях Симових; а Ханаан нехай будет їхнім рабом!” (Бут. 9:25-27).
Переважання хамітів
Протягом кількох століть Господь відкладав виконання пророцтва про рабство хамітів. Більш того, нащадки Хама займали домінуюче становище у Месопотамії, в Ханаані та Єгипті. За цей час хананеї створили найогиднішу систему язичництва, що призвела їх до занепаду і виродження. У наступні століття Палестина була завойована семітами.
Переважання семітів
На наступному етапі, згідно з пророцтвом, “нехай Ханаан буде йому [Симу] рабом” (Бут. 9:26). Насправді це сталося так: у I тисячолітті до Р. X. на Близькому Сході виникли семітські імперії:
Новоассірійська (з 745 по 612 р. до Р. X.);
Нововавилонська (з 606 по 539 р. до Р. X.), що панували над хамітами.
Переважання яфетитів
Далі, згідно пророцтва, ” нехай він [Яфет] живе в помешканнях Симових” (Бут. 9:27).
Яфет – предок індоєвропейських народів. Починаючи з персів, індоєвропейці виходять на світову арену та завойовують області, раніше підпорядковані семітам:
– Мідо-персидське панування в Передній Азії з 539 по 331 р. до Р. X.;
– Грецьке панування з 331 по 60 р. до Р. X.;
– Римське та візантійське панування з 60 р. до Р. X. по 633 р. по Р. X.
Отже, з 539 до Р. X. по 633 р. по Р. X., майже тисячу двісті років, нащадки Яфета населяли “помешкання Симові”.
І знову сказано: ” а Ханаан нехай буде їхнім рабом” (тобто Яфету та Симу).
Єгипет (територія хамітів) потрапляє під панування персів з 525 до Р. X., під панування греків з 331 р. до Р. X., під візантійське панування з 395 по 646 р. по Р. X., потім знову під панування арабів (з 646 р. і донині).
Переказ пророцтва Ноя не буде повним, якщо не звернути увагу на слова: “Благословенний Господь, Бог Сима” (Бут. 9:26).
Ной не промовляє благословення над Симом та Яфетом, і це не випадково. Бог передбачав, що народи, які походять від цих предків, самі по собі не будуть носіями благословенного Богом миру та творчого початку. Їхнє панування одне над одним, їхня боротьба і суперництво виявляться далекими від шляхів, які Бог вважає істинними. Благословенним же названий Бог та Його шляхи, Його промисли. А семіти збережуть істину про живого Бога. Інші народи, маючи хибних богів, свого часу визнають велич цього Бога. Це пророцтво продовжує розвиватися пізніше, під час явлення Бога Аврааму – прямому нащадку Сима (Буття 12).
Авраам отримав обіцянку від Бога: “І благословенні будуть у тобі всі племена землі”. У цих словах розкривається Божий план по відношенню до всього людства. Він ніби протистоїть тому шляху, яким ідуть народи згідно з пророцтвом Ноя. Передбачивши згубні шляхи, які оберуть люди, Бог говорить про спасіння, яке Він приготував; Він пропонує народам благословення, а не прокляття. Так, Бог Сима – це Бог Авраама, Бог Старого та Нового Завітів, Бог Біблії та Євангелії; істина про Його Сина Ісуса Христа поширюється по всьому світу. Євангеліє Ісуса – єдиний шлях до духовної свободи від рабства гріха для всіх людей.
| Велике пророцтво, дане праотцеві Ною, включає наступні біблійні пророцтва.:
1. Благословення, яке принесет Месія Христос всім народам (Бут. 12:1, 2). |
В Біблії існує певна закономірність: раніше висловлене пророцтво вміщує наступні пророцтва.
Наступні пророцтва розширюють та конкретизують попередні.
| (1) Гомер – кімерійці (2) Магог – земля північніше Палестини біля Чорного моря (3) Мадай – мідяне (4) Яван – греки (5) Тувал – тібарени (в Малій Азії) (6) Мешех – мушки (мосхи) (7) Тирас – тирренці (в Егейскому морі) (8) Ашкеназ – скіфи (9) Рифат- народ поблизу Ерзуруму в верхній течії Євфрату (10) Тогарма – земля на Сході Малої Азії(11) Еліша – народ, що жив в північно-східній частині Середземного моря (12) Таршіш – фінікійці в Іспанії (13) Кіттім – жители о. Кіпр (14) Доданім – жители о. Родос |
| [1] Куш – кушити, ефіопляни [2] Міцраїм – єгиптяни [3] Фуд – немає точного визначення [4] Ханаан – хананеї, народи Палестины та Сирії |
| (1) Елам – еламіти (2) Ашшур – ассирійці (3) Арпахшад – халдеї (4) Луд – лідійці (5) Арам – сирійці |
“Біблія наводить перелік синів, а потім і онуків Ноя, що походять від Сима, Яфета та Хама. Вони стали родоначальниками народів, які поступово поширилися на всі кінці землі.
З певним ступенем достовірності можна назвати народи або країни, які носять їх імена. Збережене у списку народів знання про етнологію землі свідчить про всеосяжну історичну спільноту та спорідненість усіх людей, серед яких і народ Ізраїлю в цьому відношенні не займає особливого місця. Вченим невідомо жодного небіблійного списку народів, дані якого могли б мати значення, порівнянне з даними цього списку”2.
