“Вірою розуміємо, що віки були створені Божим Словом, так що з невидимого постало видиме” (Євр. 11:3)
Біблійне вчення про створення світу і людини Богом зберігає історичну пам’ять людства про своє походження, розкриває сенс людського буття у цьому світі та вказує на мету історії.
Створення нашої сонячної системи та всього живого на Землі було справою Всемогутнього Творця. Він створив усе існуюче словом сили Своєї. “Адже Він сказав – і сталося, Він звелів – і з’явилось” (Пс. 33:9).
Безперечно, творіння могло тривати будь-який призначений Богом час.
Воно могло відбуватися протягом тривалих періодів, могло відбутися й у частки секунди. Але для створення нашого світу Бог визначив шість днів. Це були звичайні дні, обмежені вечором та ранком, як і всі наступні дні на землі. Творіння стало надприродним актом, дивом, і тому не може бути пояснено природним шляхом. Закони природи продовжують діяти від часу створення; їх можна досліджувати та вивчати, але вони невичерпні у своїй суті.
“І створив Бог людину за Своєю подобою, – за Божим образом створив її; Він їх чоловіком і жінкою.
Бог поблагословив їх, і сказав: Плодіться і множтеся, та наповнюйте землю, володійте нею, і пануйте над рибами морськими та птахами небесними – над усім живим, що рухається по землі” (Бут. 1:27,28).
“Взявши порох з землі, створив Господь Бог людину. І вдихнув у її ніздрі дихання життя,- і стала людина душею живою” (Бут. 2:7).
Людина – вінець творіння Божого. Згідно з свідченням Біблії і судячи з нескінченної складності та доцільності улаштування його тіла, судячи з глибоких запитів його духу, він був призначений Богом для найбільших цілей життя. Його від початку високий статус – образ і подоба Божа – передбачав мудре та творче управління всім тваринним та рослинним світом планети (Бут. 2:15).
Створення Єви, супутниці Адама, так само чудове явище. Тому сім’я та шлюб, які були введені в Едемі, священні. За Божим задумом вся земля повинна була бути заселена нащадками одних батьків. “Створив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі” (Дії. 17:26).
Як вони виглядали у їхньому первозданному стані?
Опис раю зробив Мойсей у Книзі Буття (2:8-14) через тривалий час після потопу. За Божим одкровенням він говорить про рай як про реальне місце і навіть вказує приблизне місце його колишнього знаходження.
Гріхопадіння людини та його наслідки
Біблія безперечно говорить, що зло виникло у Всесвіті внаслідок того, що помазаний херувим-покровитель, вищий ангел, згрішив – запишався і підняв заколот проти Божого правління. У цьому заколоті брала участь третина ангелів, які потім були в покарання скинуті з неба.
В Книзі пророка Єзекіїля, в розділі 28, читаємо: “Ти був помазаним херувимом-покровителем,- ось для чого Я тебе призначив. Ти перебував на святій Божій горі, ходив посеред вогнистого каміння. Ти був бездоганним на своїх дорогах з того дня як ти був створений, аж доки в тобі не було знайдено беззаконня” (Єзек. 28:14, 15).
“І сталася на небі війна: Михаїл та Його ангели розпочали бій зі змієм. І змій воював і його ангелы. І не перемогли: не знайшлося для них більше місця на небі” (Об’яв. 12:7,8).
Ангели, що впали в гріх, продовжили свою справу на Землі, переконавши Єву, а потім і Адама порушити Божий заповіт: “И сказав змій жінці: Ні! Ви не помрете! Адже знає Бог, що того дня, коли скуштуєте з нього, відкриються ваші очі, і станете ви, як боги, одержавши пізнання добра і зла” (Бут. 3:4, 5).
Послухавши спокусника і переступивши Божу заборону, люди стали грішними та смертними істотами. Їм довелося покинути рай.
Почався довгий шлях страждань, боротьби та смерті, шлях через століття та тисячоліття.
Однак Бог не назавжди відкинув людський рід: ще в раю Адам і Єва отримали обіцянку, що в наш світ свого часу прийде Спаситель (Месія), Ісус Христос (насіння дружини), який вразить сатану і врятує віруючих від смерті (1 Ив. 3:8; 2 Тим. 1:10).
Незважаючи на те, що зло має космічне походження, Христос визначає гріх Люцифера зрозумілими для людей словами: “Той був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо немає в ньому істини. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він – неправдомовець і батько неправди” (Ив. 8:44).
Гордість, заздрість, брехня, вбивство – саме в цьому Христос звинувачує Люцифера – є порушенням морального закону, викладеного для людей у Десяти Заповідях (Вих. 20). Отже, небесні і земні істоти керуються єдиними моральними принципами, і тому боротьба добра і зла, що відбувається на нашій землі, – є продовження вселенського протистояння, що колись почалося на небі. Подібним чином спокута, здійснена Ісусом Христом для людського роду, має значення для всього Всесвіту.
Гріх Єви і Адама вплинув на подальший хід історії людського роду. Гріх завжди є порушенням волі Божої, Його заповідей (1 Ів. 3:4). Історія людства – найяскравіший доказ його згубних наслідків. Вже у житті першої людської сім’ї дуже швидко позначився вплив гріха. Первісток Адама та Єви чинить вбивство рідного брата. Згодом, разом з множенням людського роду, множаться і розвиваються гріховні нахили людини, всебічно вражаючи її тілесну і духовну природу.
Той колосальний запас життєвих сил, які людина отримала при створенні, поступово зменшується. Якщо Адам та Матусал живуть майже тисячу років, то післе потопу тривалість життя людини скорочується в три рази. Через десять століть Авраам, який прожив 175 років, уже вважався довгожителем. А ще через декілька століть Мойсей говорить про вісімдесят років як про межу “найміцніших” людей.
Збільшення хвороб ослабило людський рід настільки, що, якби не особлива милість Божа, люди вимерли б уже в минулому тисячолітті.
Але не лише смерть, хвороби та скорочення життя приніс гріх. Він приніс і жахливі духовні збочення: жорстокість, гордість, ненависть..
І, можливо, найгірше з його наслідків, це те, що люди стали вважати природною нормою прояв будь-яких недобрих нахилів. Так серця людей мають нахил до зла “з раннього віку” (Бут. 8:21).
















